Контрольна робота "Просте ускладнене речення. Складне речення"

Слово моя ти єдиная зброє ми не повинні загинуть обоє.

Опустіться тихі зорі синові під вії.

Кохайтеся чорнобриві та не з москалями.

Рідна мати моя ти ночей не доспала.

Кажуть, що буде сніг.

Люди кажуть, завтра буде вітряно.

Там, на півдні, кажуть, вічне літо.

Кажуть в народі, курчат восени рахують.

Улітку і восени працюється по-різному.

Земля батьків і дідів - наше найбільше багатство.

Цьогоріч рясно вродили черешні і вишні.

Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Співають ідучи дівчата.

Землю убрану весною вранці зустрічає.

Збираючись у школу не забудьте поснідати.

Люблю ромашки польові квітки.

... і піднімається пізно.

... і ніч триває довго.

.. але це нормально.

... щоб піднятися пізно.

Який? Чий?

Де? Відколи?

Кому? Чому?

Незважаючи на що? Як?

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії...

Напевно, колядували раніше весело, яскраво.

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Не забувай, що пам'ять і совість за тобою бредуть, як тінь.

Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі.

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

Мені відкрилась істина печальна: життя зникає як ріка Почайна.

Вечорами ховалася Марія від людей і розливала безліч дівочих сліз.

І жмуриться вікнами наша хатина, і шепче задумливий сад.

Національна своєрідність зближує нації та не роз'єднує їх.

Мені потрібне слово та не слава.

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду.

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття.

Співають ідучи дівчата, а матері вечерять ждуть.

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар, то снігових, то сивих, то блакитних…

Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

Проміння місяця ламалося в хвилях, блищало, лопотіло і рябіло (О.Довженко).

Очі мамині сухі, голос ані здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять – вони закам'яніли (Гр. Тютюнник).

Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав (Гр. Тютюнник).

Я з силою штовхнув його ногою – і він розкинувся горілиць (Микола Хвильовий).