Контрольна робота "Перехід до модернізму. Взаємодія символізму та імпресіонізму в ліриці"

змальовувано переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність; герої переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів; головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини; зовнішні події (також і соціальні) у творах відступають на задній план; письменники часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів.

зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохопний пафос; суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

культ заборонених і екзотичних тем; підміна понять, думок відповідними знаками, які носять прихований смисл; естетство - недооцінка змісту й надмірне захоплення поетичною витонченою формою; велика увага до усього позасвідомого, що має за мету вирватися за межі повсякденного.

зображується не сам предмет, а враження від нього; письменник орієнтується на почуття, а не на розум; відмова від ідеалізації; найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела.

психологічний процес, за допомогою якого людина або явище натякають, або впливають на віру, ведуть до переконань, або бачать щось без об'єктивних причин

повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність

стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку

імітація різних «природних» звуків — співу птахів, шуму лісу, ударів грому, завивання вітру тощо.

І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,

Те серце, що труну ненавидить і в сні!

Як вівтар, небеса високі і смутні,

Упало в кров свою світило життєносне.

Забгавши кулачки собі в кишені драні, Накинувши своє обшарпане вбрання,

Я, Музо, раб твій, брів під небом навмання

І марив — о-ля-ля! — про чарівні романи!

Люби відтінок і півтон,

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: «Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?»