Контрольна робота №4 з теми «Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами».

По зелених пишних луках Волос пас овець гладких, грів їх вовною м’якою, одганяв вовків від них.

Вечір в срібній млі розтанув, ніч спустилася на землю.

Розкажу я вам не казку, а бувальщину одну.

По лісах шумлять потоки, смарагдові від трави, розпливаючись то в багна, то в озера, то в стави.

Однорідні підмети;

Однорідні присудки;

Однорідні додатки;

Однорідні означення;

Не стихав до ночі галас, дикий рев і ніжний спів…

На лісах дрімучих, темних, на незайманих степах спочивала Україна в золотих, дитячих снах.

То ведмідь ішов напитись, остудитися в воді, то збирають під дубами чорні вепри жолуді.

Марина була смілива й проворна.

В цю таємну ніч Купала в лісі папороть цвіте розцвітає обсипає цвіт-проміння золоте.

Ні долі ні волі у мене нема зосталася тільки надія одна.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Тягнуться до сонця і квітки і трави віти кучеряві гори голубі.

Човен плавко загойдався на волі, а далі тихо й рівно посунув по воді над зорями.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні...

Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у фейєрверках, збираю з квіток.

По лісах блукали кози, тури, олені, вовки, кабани, ведмеді, лосі, рисі, зубри, борсуки.

Над самим Дніпром на горах, огороджений з боків ровом, мурами, валами, Київ виріс і розцвів.

Лебедині білі зграї в небі хмарами летять, навкруги орлині крила гучно, хижо лопотять.

На річках, високих горах, серед багон і болот городи, міцні твердині будував собі народ.

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Тихі ніжні зорі спадали з неба…

Раз якось був тихий літній вечір.

По лісах дрімучих темних з луком пращур наш ішов…

Блискають тільки гострі колючі згуки.

Вівса, пшениці, ячмені – все злилося в одну могутню хвилю.

Все повторялось – і краса, й потворність.

…Ось і ворога відбито, все минуло – гнів і жах…

Ах, як багато: неба, сонця, веселої зелені.

Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі.

Попідтинню сіромаха і днює ночує.

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка: все се було йому знайоме, промовляло до його.

Од свіжого подиху ранку злегка тремтіли жита, з рум'яного сходу линуло світло, і м'якими хвилями розпливалось поміж небом і землею.

Сонце заходить, гори чорніють.

Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому – лисичка.

Осінь ходить, яблука золотить.

Поїдемо поговорити з лісом...

На човнику й веслі від нас від’їхав травень

Наче навесні чи влітку зазеленіли поля.

Від козака ні слуху ні духу.

Лунала мелодія сумна і ніжна і тиха.

На ще вогких пагорбах з’явилися квіти: яскраво-жовта мати-й-мачуха й волохатий сон.

І раптом усе ожило: і ліси, і ставки, і степи.

На Хортиці ветеринарам доводилось лікувати багатьох тварин: вовків, лісових котів, оленів, борсуків, зайців.

Ми любили бродити скрізь: в лісі, на полі, берегом річки чи ставка.

Уся земля мов килимом блакитним покрилася від фіалкового цвіту.

Петрика уважно слухали усі мама тато навіть сонний Мурчик.

У м’якому світлі ліхтаря усе змінилося будинки дерева кущі.

Кожен кущик кожна стежка усе було знайоме до болю.

Теплий легкий вітер розганяв залишки туману.

Незабаром ми почуємо гучні весняні пісні.

Погода весь час стояла ясна сонячна.

Уся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими хвилями.