Контрольна робота №2 Складносурядне речення. Складнопідрядне речення

Не лише сльози проливала Леся, а й заклик був у віршах до борні.

Дерева в саду хитає вітер, жовтий лист летить до ніг мені.

Праця садівника неспокійна, але почесна і самою своєю суттю мирна.

На світі вже давно ведеться, що вищий перед нижчим гнеться.

Нараз він засміявся, та зараз же погасив свою веселість.

І давно в нашій хаті встали тато, встали мати, встав Іванко-молодець.

На заході втомлене червоне сонце ховається за море і цілує останнім поцілунком хвилі.

У траві біліють ромашки та синіють зозулині черевички.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі, і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі; і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі - і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

Хліба було доволі, та пашні для худоби було мало.

Минулася буря - і сонце засіяло.

Морозом скувало степ - а потім враз розгасло.

Вітру на морі не було - проте клекотав сильний вітер.

Яке чудове море - і як легко дихається біля нього!

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Якби мені, мамо, намисто, то пішла б я завтра на місто.

Коли Соломія примостилася на плоті, Остап одіпхнув його од берега й тоді скочив.

Дерево благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

Хлопці держалися разом і, йдучи, розглядалися по сторонах, щоб добре затямити дорогу.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

Повільно, обережно ступаю по чорноземові батькового городу, щоб йому боляче не було.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

Ніхто не знає, де кого доля чекає.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

У важкі хвилини скорбі та недуг я тихо йшов, куди гляділи очі.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

допустова

часу

способу дії

наслідку

… мов люта жінка перед нападом.

… бо сильний вітер їх щодуху підганяв

… неначе накочувалися величезні хвилі.

… так що треба очікувати грозу.

...що аж страшно дивитися.

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає.

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя...

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється...

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути.

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла.

Якби не жовте листя в садах, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо.

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело.