Контрольна робота № 2

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця

аби до вечора повернутися додому.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила ..?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так лютував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися, що важко було проходити між їхніми шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулося вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Вночі, коли вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоча на творчість немає часу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права збідніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоча на історії дід і не знався, та всеж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Зроби так, щоб серце моє солов'їне забуло очей тих блакить.

коли сонце заховалось за хмари.

хоча негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекати в таку погоду.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв від пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумлевому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в саду щебетала

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

Коли настане темна ніч ... .

... адже Муза від мене далеко.

... у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення, ... .

... хоч як мене не просіть.

Як тільке велике свято ... .

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі ... .

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.