Контроль засвоєння теоретичного і практичного модуля за темою "Кожному малюку свої темпи розвитку"

Коли настає час рухової активності, створіть навколо дитини безпечний простір для вдосконалення свого тіла.

Не порівнюйте свою дитину з іншими, не намагайтеся слідувати віковим нормам розвитку для дітей, адже вони несуть лише рекомендаційний характер.

Придивляйтеся до свого малюка та не обмежуйте його ходунками, манежами та іншими девайсами, що лише гальмують процес пізнання.

навіть на малюків і немовлят впливають сильні стреси, яким піддається життя їхніх батьків чи опікунів.

розвиток дитини  — надзвичайно інтерактивний процес і життєві здобутки не визначаються виключно генами.

прив’язаність до батьків є первинною, але маленькі діти також отримують значну користь від спілкування з іншими чуйними дорослими — як у сім’ї, так і поза нею.

велика частина архітектури мозку формується протягом перших трьох років після народження, але вікно можливостей для її розвитку не закривається на третій день народження дитини.

сильне нехтування немовлям є настільки ж шкідливим для здоров’я та розвитку, як і фізичне насилля. Можливо, навіть більш шкідливе

у маленьких дітей, які зазнали негараздів чи насильства, не обов’язково розвиваються розлади, пов’язані зі стресом. Коли вони дорослішають, то не завжди стають схильними до насильства

одне лише вилучення дитини з небезпечного середовища без необхідної реабілітації не перекреслить наслідки її травматичного досвіду.

для виживання потрібні стосунки. А не самостійність.

Несприятливий досвід у внутрішньоутробному періоді чи в ранньому дитинстві може викликати фізичні та хімічні порушення роботи мозку, які можуть тривати все життя.

Біологічні зміни, пов’язані з цим досвідом, можуть вплинути на різні системи органів та збільшити ризик не лише порушень поведінки й здатності до навчання, але призвести до слабкого фізичного та психічного здоров’я.

Середовище, у якому розвивається дитина до і незабаром після народження, формує потужний досвід, який хімічно модифікує певні гени у такий спосіб, що вони визначають, наскільки та коли ці гени проявляться.

генетичні фактори чинять сильний вплив на людський розвиток, та фактори оточення можуть змінити сімейну спадковість.

Наприклад, діти народжуються з можливістю навчитись:

• контролювати свої емоції;

• фокусувати увагу;

• зберігати інформацію в пам’яті,

але їхній досвід першого року життя закладає фундамент — наскільки добре ці та інші навички розів’ються.

Близькі стосунки з іншими піклувальниками не впливають на силу зв’язку дитини і її батьків. Насправді, декілька людей, що піклуються про маленьку дитину можуть пришвидшити її соціальний і емоційний розвиток

Однак, часті перебої у догляді, висока плинність персоналу та низький рівень взаємодії в інституційних закладах можуть підірвати здатність дітей формувати безпечні очікування стосовно того, чи будуть задоволені їхні потреби і яким саме чином.

Основні аспекти роботи мозку, як-от здатність активно бачити й слухати, дійсно критично залежать від дуже раннього досвіду, так як і деякі аспекти емоційного розвитку.

І хоча області мозку, які контролюють функції вищого порядку (більшість соціальних, емоційних та пізнавальних можливостей, функції контролю уваги, робочої пам’яті, планування), також знаходяться під сильним впливом раннього досвіду, вони все одно продовжують розвиватися в підлітковому віці та в молодості.

Тож, хоча основний принцип “краще рано, ніж пізно”, вікно можливостей для більшості областей розвитку залишається відкритим і після 3-річного віку і ми здатні знайти способи “обійти” негативний вплив і в дорослому віці.

У порівнянні з дітьми, які стали жертвами відверто жорстокого фізичного поводження, у маленьких дітей, якими довгий час нехтували, проявляються більш серйозні когнітивні порушення, проблеми з концентрацією уваги, мовні дефекти, академічні складнощі, поведінка уникнення  і проблеми у спілкуванні з однолітками, коли вони дорослішають.

Це свідчить про те, що відсутність постійної взаємодії між дорослим і дитиною раннього віку може бути ще більш згубною для розвитку архітектури мозку, ніж фізичні травми.

Хоча ці діти точно мають більший ризик негативного впливу на розвиток мозку та майбутніх проблем з агресією, вони не приречені на це

Їм можна суттєво допомогти, якщо якнайшвидше встановити надійні та дбайливі стосунки з дорослим і, за необхідності, забезпечити відповідне лікування.

Немає жодних сумнівів, що дітей варто вилучати із ситуацій, у яких їм загрожує небезпека.

Травмовані діти потребують дбайливого оточення, яке відновить відчуття безпеки, контролю і передбачуваності.
Крім того, їм зазвичай потрібна терапевтична підтримка для прискорення одужання.

Аналогічно, дітям, які зазнають тяжкого нехтування, слід забезпечити якомога швидше чуйний догляд.

Здатність адаптуватися та процвітати, попри негаразди, розвивається завдяки поєднанню дбайливих стосунків, біологічних систем та експресії генів.

Існує поширене, але помилкове переконання, що людині потрібно спиратись лише на якусь героїчну силу характеру.
Проте наука говорить, що головними цеглинками, які посилюють вміння впоратись в умовах криз і негараздів, є саме надійні дбайливі стосунки хоча б з однією людиною.

можливості для розвитку так званих копінгових стратегій для подолання конфліктних ситуацій та стресу.