Контроль говоріння. ІІ семестр

Прочитайте уважно текст і виконайте завдання до нього.

Святий вечір у рідній хаті

3 давніх-давен в Україні величальним словом і магічною дією створювали у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.

Ще вдосвіта господиня розпалювала піч дванадцятьма полінами і заходжувалася готувати дванадцять святвечірніх страв. Наставляла узвар, варила горох, квасолю, смажила капусту, рибу, ліпила вареники, готувала бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці.

Доки господиня поралася біля печі, господар уважно оглядав господарство. Усе живе і мертве повинно зустріти Святвечір на своєму місці: ніщо не може бути поза домом, у чужих руках — позичене чи десь забуте. Сім’я теж повинна бути вдома. Боже сохрани, казали люди, десь заночувати в цю ніч, бо цілий рік будеш блукати по світу, боронь Боже і сваритися в цей день.

Коли сонце заходило, починали готувати домашній вівтар. Господар вносив «дідуха» — гарно сплетений сніп жита, що є символом врожаю, і вітався з господинею, ніби вперше бачив її цього дня:

— Дай Боже здоров’я!

— Помагай, Боже, — відповідала вона, — а що несеш?

— Злато, щоб увесь рік ми жили багато!

Господар хрестився і віншував родину:

— Віншую вас щастям, здоров’ям, із цим Святим вечором, щоб ви в щасті і здоров’ї ці свята провели та інших дочекалися — від ста літ до ста літ, поки пан Біг назначить вік!

Сходила вечірня зоря, батько сповіщав родині, що Святвечір настав.
Перш ніж приступити до вечері, він годував худобу і «запрошував гостей». Надворі з мискою куті та бичем у руках господар кликав:

— Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!

Вслухався, іще закликав, а після третього разу погрожував бичем і промовляв:

— Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, всяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби.

Потім господар зазивав чорні бурі та злі вітри:

— Чорні бурі та злі вітри, приходьте до нас на Святу вечерю! А коли тепер не прийдете на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і влітку та не робіть нам шкоди на ярині й на житі.

Свята вечеря — це спільна вечеря всього роду. Господар запрошував усіх родичів — навіть мертвих і тих, що пропали безвісти.

Господиня брала з рук господаря кутю, ставила її на стіл, і родина вечеряла. Розпочиналися забави. Малі діти тішилися святом, залазили під стіл і там «квоктали» — «щоб квочки сідали». За це мати кидала їм у солому горішки, цукерки та дрібні гроші.

На Середній Наддніпрянщині, Полтавщині, Поділлі діти носили вечерю до близьких родичів: онуки — до баби і діда, хрещеники — до хрещених батьків, На Гуцульщині, Буковині та Покутті заможніші ґазди йшли з вечерею до бідних.

Наприкінці Святвечора, при свічці, вся родина тихими голосами колядувала «Бог предвічний народився», мовила молитви.

448 слів (За Р. Кобальчинською)