Комплексна робота з української мови за І семестр за 4-ма групами результатів ( ГР 1, ГР2, ГР 3, ГР4)

Усно взаємодіє (УВ ГР1) Прочитайте текст, дайте відповіді на запитання

Майже ціле літо на вакаціях я допомагав дядькові Хомі пасти телят на Журавлиному острові. Одного разу дядько сказав: «Ну, Василько, завтра доведеться самому попасти телят. Я поїду в лікарню. Зуби замучили». «А чи правда,— питаю,—буцімто на острові вовки водяться?» — та дядько вже спав.

Не знаю, коли заснув я, але розбудив мене дядько Хома і наказав виганяти телят, а сам плигнув у човен. «Повернуся завтра вранці!» — гукнув він. У курені він залишив купку яблук. Я погнав телят до Чорного болота пастися. Увечері, коли заганяв телят, помітив, що серед них немає білохвостої Горгонки.

«Що ж тепер робити,— думаю,— адже вона заблукала, ще десь вовки зустрінуть». Довелося йти шукати. Сонце швидко зайшло. Все навкруги перемінилось. Кущі, зелені вдень, тепер стояли чорними, зловісними. Довгенько блукав я, але Горгонки так і не знайшов. Вирішивши розпочати пошуки зранку, я наблизився до куреня, хотів залізти всередину. Але не встиг туди й зазирнути, як на мене з пітьми блимнули чиїсь зелені очі. «Вовк!» — майнуло в голові. Від страху я мало не впав. Потім, повільно задкуючи, підійшов до товстого осокора і, як білка, метнувся по стовбуру вгору. Я знав, що вовки по деревах не лазять. Місяць повільно плив між хмарами, а я сидів мов сич, до всього прислухаючись і не зводячи очей з куреня. Незабаром я дуже захотів спати, голова схилилась, як у підбитого горобчика. Обнявши руками товстий стовбур, я відразу ж заснув і так спав до ранку. Як тільки сонце визирнуло із-за кручі, я прокинувся. «Цікаво, невже клятий вовк досі лежить в курені?» — пошепки говорю сам до себе. Вломивши товсту ломаку, я кинув її на курінь. Бачу, він весь здригнувся, і в середині щось зашелестіло. Я зачаїв подих, насторожився і почав зріти. Але як же здивувався я і навіть очам своїм не повірив, коли побачив лису морду з коротенькими ріжками. З куреня вийшла, обтрушуючись і потягуючись, білохвоста Горгонка. Миттю скочив я з осокора, ляснув її батіжком спересердя й заліз у курінь. «З’їм хоч яблук,— думаю,— адже я не вечеряв». Та, на жаль, я тільки облизня спіймав. У курені не було жодного яблучка. За мене повечеряла білохвоста Горгонка (За П. Висіканом).

1. Пригода відбулася на острові:

Усно взаємодіє (УВ ГР1) Прочитайте текст, дайте відповіді на запитання

Майже ціле літо на вакаціях я допомагав дядькові Хомі пасти телят на Журавлиному острові. Одного разу дядько сказав: «Ну, Василько, завтра доведеться самому попасти телят. Я поїду в лікарню. Зуби замучили». «А чи правда,— питаю,—буцімто на острові вовки водяться?» — та дядько вже спав.

Не знаю, коли заснув я, але розбудив мене дядько Хома і наказав виганяти телят, а сам плигнув у човен. «Повернуся завтра вранці!» — гукнув він. У курені він залишив купку яблук. Я погнав телят до Чорного болота пастися. Увечері, коли заганяв телят, помітив, що серед них немає білохвостої Горгонки.

«Що ж тепер робити,— думаю,— адже вона заблукала, ще десь вовки зустрінуть». Довелося йти шукати. Сонце швидко зайшло. Все навкруги перемінилось. Кущі, зелені вдень, тепер стояли чорними, зловісними. Довгенько блукав я, але Горгонки так і не знайшов. Вирішивши розпочати пошуки зранку, я наблизився до куреня, хотів залізти всередину. Але не встиг туди й зазирнути, як на мене з пітьми блимнули чиїсь зелені очі. «Вовк!» — майнуло в голові. Від страху я мало не впав. Потім, повільно задкуючи, підійшов до товстого осокора і, як білка, метнувся по стовбуру вгору. Я знав, що вовки по деревах не лазять. Місяць повільно плив між хмарами, а я сидів мов сич, до всього прислухаючись і не зводячи очей з куреня. Незабаром я дуже захотів спати, голова схилилась, як у підбитого горобчика. Обнявши руками товстий стовбур, я відразу ж заснув і так спав до ранку. Як тільки сонце визирнуло із-за кручі, я прокинувся. «Цікаво, невже клятий вовк досі лежить в курені?» — пошепки говорю сам до себе. Вломивши товсту ломаку, я кинув її на курінь. Бачу, він весь здригнувся, і в середині щось зашелестіло. Я зачаїв подих, насторожився і почав зріти. Але як же здивувався я і навіть очам своїм не повірив, коли побачив лису морду з коротенькими ріжками. З куреня вийшла, обтрушуючись і потягуючись, білохвоста Горгонка. Миттю скочив я з осокора, ляснув її батіжком спересердя й заліз у курінь. «З’їм хоч яблук,— думаю,— адже я не вечеряв». Та, на жаль, я тільки облизня спіймав. У курені не було жодного яблучка. За мене повечеряла білохвоста Горгонка (За П. Висіканом).

Від кого ми дізналися про події на острові?

Усно взаємодіє (УВ ГР1) Прочитайте текст, дайте відповіді на запитання

Майже ціле літо на вакаціях я допомагав дядькові Хомі пасти телят на Журавлиному острові. Одного разу дядько сказав: «Ну, Василько, завтра доведеться самому попасти телят. Я поїду в лікарню. Зуби замучили». «А чи правда,— питаю,—буцімто на острові вовки водяться?» — та дядько вже спав.

Не знаю, коли заснув я, але розбудив мене дядько Хома і наказав виганяти телят, а сам плигнув у човен. «Повернуся завтра вранці!» — гукнув він. У курені він залишив купку яблук. Я погнав телят до Чорного болота пастися. Увечері, коли заганяв телят, помітив, що серед них немає білохвостої Горгонки.

«Що ж тепер робити,— думаю,— адже вона заблукала, ще десь вовки зустрінуть». Довелося йти шукати. Сонце швидко зайшло. Все навкруги перемінилось. Кущі, зелені вдень, тепер стояли чорними, зловісними. Довгенько блукав я, але Горгонки так і не знайшов. Вирішивши розпочати пошуки зранку, я наблизився до куреня, хотів залізти всередину. Але не встиг туди й зазирнути, як на мене з пітьми блимнули чиїсь зелені очі. «Вовк!» — майнуло в голові. Від страху я мало не впав. Потім, повільно задкуючи, підійшов до товстого осокора і, як білка, метнувся по стовбуру вгору. Я знав, що вовки по деревах не лазять. Місяць повільно плив між хмарами, а я сидів мов сич, до всього прислухаючись і не зводячи очей з куреня. Незабаром я дуже захотів спати, голова схилилась, як у підбитого горобчика. Обнявши руками товстий стовбур, я відразу ж заснув і так спав до ранку. Як тільки сонце визирнуло із-за кручі, я прокинувся. «Цікаво, невже клятий вовк досі лежить в курені?» — пошепки говорю сам до себе. Вломивши товсту ломаку, я кинув її на курінь. Бачу, він весь здригнувся, і в середині щось зашелестіло. Я зачаїв подих, насторожився і почав зріти. Але як же здивувався я і навіть очам своїм не повірив, коли побачив лису морду з коротенькими ріжками. З куреня вийшла, обтрушуючись і потягуючись, білохвоста Горгонка. Миттю скочив я з осокора, ляснув її батіжком спересердя й заліз у курінь. «З’їм хоч яблук,— думаю,— адже я не вечеряв». Та, на жаль, я тільки облизня спіймав. У курені не було жодного яблучка. За мене повечеряла білохвоста Горгонка (За П. Висіканом).

Як звали пастушка?