Комплексна підсумкова контрольна робота. 6 клас, ГР2 "Працює з текстом". Читання мовчки. Перевірка розділу "Прикметник".

Шановні учні! Перед початком тестування прочитайте текст.

Книга – це справжня скарбничка мудрості. Недарма люди здавна збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься в книгах. У місті Львові – великому історичному й культурному центрі України, на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і живі промовляють». Бо й справді, в книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії представників багатьох поколінь людства. І для того, щоб ці думки й прагнення стали відомі нащадкам, передовсім потрібен великий талант автора, його прагнення донести до читача своє розуміння проблеми, бачення краси, а також наполеглива робота над словом. Письменник – мужня, рішуча людина, яку, крім Божої іскри – таланту, завжди вирізняє сила волі, цілеспрямованість, наполегливість, бажання перемогти, долаючи всілякі перешкоди.

Багато українських письменників було розстріляно або ув’язнено за правдиве слово, за те, що вони захищали словом рідний край, культуру, віру, звичаї, називали Україну рідною, а себе – її дітьми… Таким чином, розуміємо, що робота автора над твором – процес складний і тривалий. А щоб книга дійшла до читача, потрібна праця й інших людей – видавців, художників, редакторів, коректорів…Чи завжди було так? Скільки років українській книжці? Запрошую вас до «Музею книги». У стародавні часи на землі не було книжок, але потреба записувати, передавати іншим якісь відомості, досвід, знання виникла у людей дуже давно. Тож «сторінками» найдавніших книжок ставали каміння, стіни печер, сокири, вояцькі щити. Не знали люди й літер, їх замінювали малюнки. Згодом люди винайшли перші абетки, додумалися писати на глиняних табличках, які потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на таких сторінках-цеглинах багато напишеш? До того ж ці книжки були важкі та незручні.

Спроба використати для письма пальмове листя також виявилася невдалою, воно було надто крихким. Створення книг із воску теж не принесло бажаного результату, оскільки від високих температур написи просто розтікалися.

Із часом навчилися робити зручні й легкі книжки з тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малій Азії, в стародавньому місті Пергамі в ІІ ст. до н.е. Через це папір зі шкіри й назвали пергаментом. Великий аркуш пергаменту згинали у вигляді зошита. Декілька зошитів зшивали докупи й утворювалася книга, подібна до сучасної. Однак такі книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкури з цілої череди телят. Отож люди шукали, з чого робити книги, щоб вони були дешеві й простіші. І знайшли.

У далекій Африці на берегах повноводних річок простяглися нескінченні зарості болотяної рослини – папірусу, із волокнистої серцевини якої стали виготовляти сувої – книги. Писати на папірусі було зручно, але через декілька років такі «книги» ламалися і розсипалися.

Папір було винайдено в Китаї ще в 105 році до н.е. Звідти секрет його виготовлення та технології перейняла Японія, і вже згодом араби принесли цей досвід до Європи. У ХІІІ ст. в Європі навчилися виготовляти папір, схожий на той, яким ми користуємося і сьогодні. В середині ХV ст. у Німеччині запрацював перший у Європі друкарський верстат майстра Йоганна Гуттенберга. Ще в дохристиянський період у наших пращурів вже була писемність. Наприкінці Х – початку ХІ століть на Русі існувало дві азбуки – кирилиця і глаголиця. Запровадження християнства в 988 році дало поштовх розвиткові писемності. До середини ХІV століття усі книги писалися на пергаменті: текст писали чорнилом, а перші букви абзацу – червоною фарбою.