Класифікація речень. Підготовка до ЗНО

А Навіщо мені весна, коли твої очі — проліски?

Б Золотожари літня ніч губила, і матіола мліла запашна.

В Зігрій мене, бо осінь за вікном про себе тихим сумом сповістила.

Г То все було в весняній круговерті, у юності щасливому гнізді.

Д А вже весна, і знову серця щем, і знов надія мертва оживає.

А Любі дерева, справжня весна ще далеко, ще за горами, за морями.

Б Весна, коли сонце тече по деревах, по будинках, по рамах вікон.

В Перед весною зачудовано стоять дерева, затих вечір, спинилася хмарина.

Г Ціле літо виноград п’явся на риштовання з трубок і дроту, доки не заціпенів.

Д Увечері стало хмаритись, тому смеркало швидко.

А Життя гортає сторінки, не зупиняється, годинник свариться роками на стіні.

Б Самотність — як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

В Розгулялось літо в росах, в золотих пшеничних косах, в полинових перевеслах

Г Давай ще раз побудемо ми разом, нам вечір цей сам Бог подарував.

Д Глянь за вікно: який чарівний вечір запалює над озером свічки!

А Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу несміло.

Б Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

В Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Г Мені чомусь наснилася весна, така ясна, така сліпучо-біла.

Д Мати жде і поглядом далеким шукає битий, посивілий шлях.

А Початок літа — і з-під батьківської опіки виходить молоде покоління,

Б Молоді серця вбирають напутні слова, повні мудрості й доброти.

В Дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа.

Г Синиці, зозулі розгойдують квітневий досвіток, розворушують кожну гілочку.

Д Під тихий крок зорі, під води призаснулі на цей пісок і ми вкладем свій крок.

А Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Б Жваве полум’я жагуче здійнялося вгору й засичало.

В Снігопади припинилися, і над селом розпогодилося.

Г Насилає зима холоди, і зовні сумне село стає врочисто білим!

Д Нехай добро завертає у кожен дім і сіє своє золоте зерно.

А Не дивися так привітно, яблуневоцвітно.

Б День біжить, дзвенить-сміється, усміхається!

В Гукнем же в світ про наші болі!

Г Хто може ніч обернути на днину?

Д Візьми мене, природо, і до своїх причисль.

А Годі бити байдики!

Б Осінь сіла відпочити.

В 3 журбою радість обнялися.

Г Сергій — ні риба ні м’ясо.

Д Ранки стають морозними.

А Літо й досі не здається.

Б Батько з сином були терплячими.

В Чумацький Шлях — сузір’я.

Г Братик нашкодив і накивав п’ятами.

Д Кожен з нас, буває, помиляється.

А Ще сонячні промені сплять.

Б Не все пробачить можна і забути.

В Сусіди почали бити тривогу.

Г Сиплеться і сиплеться осіннє листя.

Д Сміливі завжди мають щастя.

А Поети - вічні перехожі.

Б У високості — блакить.

В Старі дуби, спасибі вам за осінь!

Г Мій перший вірш написаний в окопі.

Д Краплини перші вдарили об шибку.

А Мораль — в піску зарита.

Б Я — не мудрець, я лиш поет.

В За обрієм наші найпотаємніші мрії.

Г Весна — художник дуже знаменитий.

Д Не даруйте жовті тюльпани — квіти розлуки.

А П’єм дикого ячменю буйний солод.

Б Струшую роси — свідків сходу сонця.

В Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Г Навколо буйний цвіт чорнобривців.

Д Люблю яскраві маки і волошки.

А Трохи вище від ставка — млин.

Б Навколо тільки дрімучий тютюн і мак.

В Марудна справа — жити без баталій.

Г У долині — луки, трави по пояс.

Д В полях — озера талої води.

А Лиш боротись — значить жить.

Б У нього очі — наче волошки в житі.

В А згори сипле та сипле, витрушує душу з дзвіночків.

Г В городі тиша й мовчазний передзвін сердець.

Д Напевне, в кожному із нас дрімає щось від Піфагора.

А Кожен день життя — то неповторна мить на вічному шляху до щастя і свободи.

Б В осінній млі така прозора мить минулих днів, розстріляних шрапнеллю.

В З вогню — у ніч, назустріч тиші, зірвались ми, як пізній дим.

Г І сниться їй, бджолі, цариця — Велика Спека Степова.

Д Ніколи не шукайте щастя під чужими небесами.