Художні засоби

В руках ціпок, за поясом сопілка –

На тлі шляхів знайомий силует.

Це йде мислитель, вчитель і поет,

Бо в далеч кличе звабниця мандрівка.

Увесь народ – його сім’я велика.

Вітчизни небо – це його намет.

Хоч тілом він похилий очерет –

Душа небес торкнулась сонцелика.

Степи прокреслив вільним летом птиці,

Скарби розсіяв золотим крилом.

Напившись мудрості з джерел криниці,

Він сам пролився світлим джерелом.

Тоді й тепер, в погоду і негоду,

Він б’є ключем з душі свого народу.

У кожній строфі твору є

О панно Інно! Липень. Спека.

Ви тут. Але Ви так далеко.

Десь мерехтить дівоча мрія,

Як білий сон на темних віях.

В цей білий сон, як в танець білий,

Прийде хтось несказанно милий

І поведе у світ любові,

Як заполоч на рушникові,

Як ружі цвіт – на білосніжність,

Зійде враз невимовна ніжність.

Цей липень. Липи. Білопінно.

І тихий шепіт:

— Інно, Інно…

В останніх трьох рядках поезії провідним художнім засобом є

Килинам простіше. Хоч всяке бува,

Хоч часом тужливо й зрадливо –

Вони молодички чіпкі, як трава,

Й здаються щасливі. Можливо.

Бо що головне? В полі – бульба, в печі –

Наваристий борщ вічносущий,

Та щоб чоловік уночі на плечі,

Путящий та в міру питущий.

Щоб діти слухняні й свекруха незла,

До свята – пиріг та обнова,

І щоб у хліві неодмінно була

Породиста дійна корова.

Килинам простіше…

Цей світ – для килин,

У ньому й порядок килинський.

А ти… Звідки, Мавко, з яких праглибин

Явилась ти в ліс цей волинський?

У рядках «Килинам простіше… Цей світ – для килин, / У ньому й порядок килинський…» провідним художнім засобом є