Капелюх чарівника
На вершині танцював вільний весняний вітер, а довкруги простягався неозорий блакитний обрій. На заході губилося у далечі море, на сході зникала річка, в'юнячись поміж хребтів Самотніх Гір, на півночі, скільки сягало око, закосичились першою зеленню ліси, а на півдні з димаря будиночка Мумі-тролів клубочився дим – Мама Мумі-троля заварювала ранішню каву.
Тільки Чмих нічого цього не бачив. Бо на вершечку гори лежав високий чорний циліндр. Мумі-троль підняв капелюха, розглядаючи його з усіх боків. Друзі взяли його з собою додому.
– Що з ним робити? – замислився Чмих. – Такий гарний капелюх…
– Буде нам замість кошика для сміття, – вирішив Тато Мумі-троля.
Нюхмумрик примостив капелюха на підлозі між столиком та кухонними дверима.
Мумі-троль, перш ніж зійти у сад, викинув яєчну шкаралупу до нового кошика для сміття, бо був (інколи) охайним.
І враз сталося щось дивовижне. Яєчна шкаралупа почала перемінюватися на очах. Справа в тому, що речі, які досить довго полежали у капелюсі, міняли свою форму – на яку саме, передбачити неможливо.
Яєчна шкаралупа поволі стала набувати іншої форми. Вона зберегла своє біле забарвлення, однак збільшувалася в об'ємі, росла, росла, ставала м'якою та пухнастою, а за хвилю виповнила увесь капелюх. Урешті п'ять маленьких кругленьких хмаринок відірвалися від його крисів і попливли на ґанок; злегка підстрибуючи на сходах, вони зависли у повітрі над самою землею. У капелюсі нічого не зосталося.
Усі, горланячи "Гей! Гей-гоп!", кинулися сідлати хмаринки. Хмарки, немов великі слухняні зайчики, злетіли в повітря, шугаючи то вгору, то вниз. Друзі навіть наважилися злетіти понад верхівками дерев та дахом будиночка. Розвага їм страшенно сподобалася. (За Туве Янсон.)