Граматична основа речення

На лузі зібралося чимало чорногузів.

Кілька листочків, кружляючи, злетіли на землю.

На полях уже відцвіли соняшники.

Бабине літо висіло по віттях, як прядиво.

Над річкою лягає потужний гудок пароплава.

«У ржі на межі» – календарно-обрядова пісня.

Віти верби злегка погойдувалися над річкою.

Поміж хмарами світилося цятками прозоре небо.

З озера знялися дві качки й швидко зникли.

Південний Буг бере свій початок на Хмельниччині.

Кілька човнів злегка погойдувались на воді.

Усі ми родом із дитинства.

Над піскуватими берегами почала здійматися пара.

Поміж човнами чулося безперервне клекотіння хвиль.

Небо було біло-рожевим.

Хмара ось-ось могла заступити сонце.

Надвечір хлопець почав копати картоплю.

З високої гори добре було видно луг.

Та за стільки років головування він на роботі собаку з’їв (отримав досвід).

Густі зарості ожини були переплетені хмелем.

Буду я навчатись мови золотої у трави-веснянки…

І до плуга, і до рала, і до хлопців дала драла.

Дедалі все меншою ставала жіноча постать.

Надвечір вітер поволі почав ущухати.

Починає накрапати дощ, дрібний, холодний.

А я таки мережить буду тихенько білії листи.

Холодним блиском ножа відсвічувала річка.

Степова річка цього літа була не дуже широка.

Колючий осот укрив гарячу піскувату землю.

Нам випало щастя жити на дивовижній землі.

Галявина була вкрита густою травою та квітами.

Почало рясно осипатися жовтогаряче листя.

Туман мов дим.

Травень вічний єретик.

Зроду-віку я син України.

У небі місяць як млинове коло.

Ніч наче озеро в берегах неба.

Брат ворога не брат козакові.

Я до десятого коліна українець.

Звеличення чужого це приниження свого.

Для освіченої людини жити значить думати.

Боротьба не доля боягузів.

Ми українці у своїй сторонці.

Нічне повітря густе й вогке.

Волошки ніби сині зірки в житі.

Мова перлина душі.

Струмок неначе стрічечка.

Смуток не робота.