Гра "Так чи Ні" за новелою Дж.Олдріджа "Останній дюйм"

"Добре, коли після двадцяти років роботи льотчиком ти і в сорок ще відчуваєш задоволення від польоту"

Робота в Індії добре загартувала пілота.

"Бен узяв з собою хлопчика на "Остер", який страшенно кидало на висоті двох тисяч футів над узбережжям Червоного моря, і чекав, що сина ось-ось закачає."

"Він знав, що тон у нього ласкавий, і сам завжди дивувався, чому так добре вміє розмовляти з хлопчиком."

— Найголовніше — це правильно розрахувати, — сказав Бен. — Коли вирівнюєш літак, треба, щоб відстань до землі була п'ять дюймів.

"Деві кивнув. Він уже знав. Він бачив, як в Ель-Бабі, де вони брали напрокат машину, одного разу перекинувся такий "Остер". Учень, який літав на ньому, загинув."

Двоє льотчиків повітряної лінії, які відкрили цю бухту, назвали її Китовою — не через форму, а через її мешканців

"— А сюди хтось заходить коли-небудь? — запитав Деві.

...— Ніхто! Ніхто не може сюди потрапити інакше, як легким літаком."

"...хлопчик жваво розмовляв та швидко виконував те, про що його просив батько. "

"Бен раптом відчув, що розмовляє з хлопчиком так, як розмовляв з дружиною, чия байдужість завжди викликала його на різкий і владний тон. Нічого дивного, що бідний хлопчина цурався їх обох."

Дельфінів було багато, але вони тримались на відстані. Вони ніколи не підпливали так близько, щоб на них можна було як слід націлити об'єктив.

"— А хто-небудь знає, що ми тут? — спитав Деві спітнілого від сну батька, коли той знову збирався спуститися під воду.

— Ніхто не знає, що ми тут, — сказав Бен. — Ми дістали в єгиптян дозвіл летіти в Хургалу. Вони не знають, що ми залетіли так далеко. І не повинні знати. Це ти запам'ятай."

"Бен глянув на камеру і пересвідчився, що плівка кінчилась. Підвівши очі, він побачив, що вороже настроєна акула-кішка пливе просто на нього."

Бен навмисно вимазав руки і груди кров'ю від кінського м'яса .

"Опам'ятавшись, Бен одразу ж згадав усе, що сталося, хоч і не розумів, чи довго він був непритомний і що було потім... Але він побачив сина, його нахилене, сповнене жаху обличчя і зрозумів, що був без пам'яті лише кілька секунд. Рухатись він майже не міг."

"— У тебе ноги... — почув він невиразний голос Деві, — ноги зовсім порізані, просто жах!"

"Бен знав, що справи його дуже погані. Але тут же зміркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам... Хлопця швидко знайдуть у цій спаленій сонцем країні"

"— Я тобі скажу, синку, а ти постарайся зрозуміти. Чуєш? — Бен ледве чув сам себе і на секунду навіть забув про біль. — Тобі, бідоласі, доведеться все робити самому, так уже сталося. Не сердься, коли я на тебе гримну. Тут уже не до образ."

"Єдиною надією врятувати хлопця був літак, і Деві повинен буде його вести. Не було ні іншої надії, ні іншого виходу"

"Хлопчик повинен знати, що машиною буде керувати автопілот "

"Бен знав, що наближається останній дюйм і все в руках у хлопчика...

— Молодець! — похвалив він.

Залишилася хвилина до посадки."

Здавалося, все було гаразд, а проте Бен таки втратив праву руку.

"...і з Деві все було гаразд. Але літак не уцілів"

"...Бен вирішив, що заради нього віддасть усе. На це варто витратити час. Він уже добереться до самого серця хлопчини!"