ГР2 Читання мовчки "Неопалима купина" (7 клас)

Уважно прочитайте текст "Неопалима купина"

Було це давно. Два королі — польський та угорський-об'єднали свої війська, щоб разом воювати Волинь. Прийшли в зелену Погорину і підступили до стін міста Дорогобужа. Захисникам града — княжим воїнам, міщанам і мешканцям дов­колишніх сіл, які заховалися від нападників за міськими сті­нами,— прибульці передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї і здатися в полон. За це королі обіцяли усім зберегти життя. В іншому випадку, погрожували: місто буде спалене і на ласку переможців сподіватися нічого.

Коли минув відведений на роздуми час, із Дорогобужа вий­шов посланець. Зайди-воїни зустріли його і привели на узвишшя, де возсідали королі.

— Я приніс відповідь на ваш лист,— сказав посланець і пе­редав владарям бадилину з розчепірчатим, схожим до ясеново­го, листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

- Як?!— здивувалися владарі,— Оце й усе?

— Мені старійшини доручили передати тільки це... А ще веліли сказати: якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно...

Що з посланця візьмеш?!

Зібрали королі своїх радників та наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм оцим зелом.

Коли знайшовся один:

— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.

Він взяв із багаття палаючу скіпку і підніс її до квітучого куща. Тієї ж миті увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкувтим полум'ям. Та ще через мить полум'я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожево-квітий, оміхнений,

І всі враз зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на їхній ультиматум.

І мовив угорський король королеві польському:

— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїв додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

Давно це було. Відтоді сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітнуть на осонні кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність ук­раїнської землі і її народу.

Неопалима купина. Так називається це зело. Люди завжди із пошаною ставилися до нього, народна фантазія приписувала рослині різноманітні магічні властивості. Воно й зрозуміло: де ще знайдеш подібне, щоб горіло і не згорало?!

Вчені-ботаніки дослідили, що нічого надприродного в такому горінні немає. Просто у спекотний день квітуча рослина виділяє ефірну олію. Отож довкола квітів скупчується невидима хмарка летких речовин. Якщо ж до верхівки куща піднести запалений сірник, то ці леткі речовини спалахують голубувато-зеленим вог­нем. При цьому сама рослина залишається неушкодженою. Саме від цього і пішла народна назва «неопалима купина». Ботані­ки називають рослину прозаїчніше: ясенець. Бо листя її справ­ні дещо нагадує листя ясена. А ще в Карпатах подекуди називають неопалиму купину «червоною рутою».

Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто. Зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: «Неопалима Купина». На ній зображення Богородиці з Сином на руках вписується у восьмикутну зірку, яка складається з двох — червоного і зеленого — чотирикутників з гострими кутами й увігнутими всередину сторонами. Зелений означає колір куща купини, червоний — колір полум'я, яке охопило рослину. Правда, сама композиція такої ікони виникла на основі порівняння Богоматері з незгораючим кущем, побаченим згідно з Біблією, Мойсеєм на горі Фавор. Але деякі художники особливо самодіяльні, на іконі довкола восьмикутної зірки зображують листя неопалимої купини, а то й розквітлу рослину — ту саму, яка подекуди ще збереглася на узвишшях рідного краю. Ікона «Неопалима Купина», виставлена у храмі чи в хаті, ніби то оберігає приміщення від пожежі і блискавки.

Є і християнське свято Неопалима Купина. Воно відзначається щорічно 17 вересня. Віруючі моляться Неопалимій Купині — Богоматері,— прохаючи захистити дім і худобу від блискавки та вогню.

Неопалима купина — це поетичне відображення долі України та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, плюндрували, грабували, нищили; століттями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Україна». Але, як писав наш Великий Кобзар: « Не вмирає душа наша. Не вмирає воля.»

Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого народу - ось що символізує рожевоквітна неопалима купина. (М. Слабошпицький)