Тест ГР 2 «Тестові завдання до тексту “Останній акорд літа”» використовується для комплексної перевірки рівня засвоєння учнями теми «Дієприкметник» у процесі роботи з цілісним художнім текстом, а також для розвитку навичок уважного читання, мовного аналізу та усвідомленого використання дієприкметників у мовленні.
Зокрема, тест спрямований на:
перевірку вміння знаходити дієприкметники в тексті та визначати їхні граматичні ознаки;
закріплення правописних і синтаксичних умінь, пов’язаних із уживанням дієприкметників;
розвиток навичок аналізу тексту з мовного й змістового погляду;
формування мовної уважності, логічного мислення й культури читання;
підготовку учнів до підсумкового оцінювання та контрольних робіт з теми.
Таким чином, тест виконує не лише контрольну, а й навчальну та розвивальну функції, сприяючи глибшому й усвідомленому засвоєнню теми.
ТЕКСТ ДЛЯ ЧИТАННЯ МОВЧКИ
Останній акорд літа
Степ, сповитий передвечірньою тишею, розкинувся до самого обрію, нагадуючи безкрає жовте море. Сонце, втомлене за довгий серпневий день, повільно схилялося до західного краю неба, розливаючи навколо густі жовтогарячі барви. Усе навколо ніби завмерло в очікуванні нічного спокою.
Микола йшов вузькою стежкою, прихованою у високих травах. Його босі ноги відчували ще теплу, припорошену пилом землю. Хлопець зупинився біля старого кургану, увінчаного посивілою від часу кам’яною бабою. Це місце завжди здавалося йому таємничим. Повітря, настояне на пахощах чебрецю та гіркого полину, було густим і солодким. Здавалося, його можна було пити, як цілющий відвар.
Неподалік застигла річка, затиснута густими заростями очерету. Вода, омита промінням західного сонця, здавалася розплавленим золотом. Подекуди на її поверхні виднілися широкі листки латаття, прикрашені білими квітами, що вже почали згортати свої пелюстки на ніч. Де-не-де поміж очеретом пропливав дикий качур, наляканий необачним рухом мандрівника.
Микола підійшов до розлогого дуба, обпаленого недавньою грозою. Одна його сторона була чорною, неживою, але інша — вкрита густим зеленим листям, що вперто трималося за життя. Це дерево було схоже на старого воїна, пораненого у важкому бою, але не переможеного. Під дубом лежав забутий кимось невід, сплутаний і закиданий сухим бадиллям.
Хлопець сів на траву, зігріту денним світлом. Він дістав із сумки яблуко, зірване вранці в батьківському саду. Воно пахло сонцем і медом. Хлопець згадав слова вчителя про те, що природа — це книга, написана особливою мовою, яку треба навчитися читати серцем. Кожна квітка, напоєна ранковою росою, кожен камінь, обвітрений степовими суховіями, мали свою історію.
Раптом почувся тихий шелест. Це був вітерець, народжений десь у далеких яругах. Він пролетів над полем, ворушачи наповнене зерном колосся, і затих у лісосмузі. Небо, засіяне першими боязкими зорями, ставало глибшим. Десь далеко на хуторі загорілися перші вогні, схожі на маленьких світлячків у густій траві. Микола підвівся. Його серце, сповнене дивної тривоги й водночас радості, билося рівно й спокійно. Він знав, що завтра настане новий день, обіцяний природою, і степ знову прокинеться під лагідним промінням сонця.
Юнак рушив додому. За ним тяглася довга тінь, кинута останнім променем, що вже згасав за пагорбами. Попереду був шлях, освітлений лише блідим сяйвом молодика, але Микола йшов упевнено, бо кожен кущик і кожен вигін стежки були йому рідними, знаними з дитинства.