Готуємось до ЗНО. Просте речення.

У парку діти каталися на санчатах, а їхні бабусі сиділи на лавках.

Людина стає людиною тільки серед людей.

Проймається серце теплотою, яку одвічно бережуть в селі.

Захочеш пити - підеш до струмка.

Багато будеш знати, швидко постарієш.

Крізь сон посміхається, хилить кучеряву голову Дніпро.

Зa одного битого двох небитих дають. 

Мені завжди щастить.

Навколо аеродрому лежали пшеничні поля, розбавлені яскраво-ядучими квітами, над якими тягуче нависали оси.

Зранку сонце прогрівало асфальт і сушило траву, що пробивалася крізь бетонні плити. 

Оглушуючи ранок своїм допотопним дуднінням, розвертався над сонним містечком літак.

А згори ніжно припікає сонечко, у чистому прозорому небі — ні хмаринки, тільки лине пісня жайворонка.

Жінки втомились бути непрекрасними.

За правду, браття, єднаймось щиро.

Весна прийшла, та якось несподівано!

Дрібнота буть не годна ворогами.

Презентацію підготую завтра.

Завтра я поїду у село.

Попереду забовванів ліс.

Гарячий день розлив пекуче золото.

З гармат по горобцях не стріляють.

Навколо дрімучий ліс.

Не бий на сполох у невідлитий дзвін.

Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все.

Любить він такі ночі без вечірні, і цю тишу, і якусь таємничість, гармонію у всій природі.

Природа - це наше життя.

Внизу, як величезне біле покривало, простяглася північна пустиня - тундра.

Минув рік, а може, й більше.

Друга пізнають у біді.

Мені страшно.

Чудова осінь.

Я йду до тебе.

Пахне хлібом.

Голкою криниці не викопаєш.

Не навчиш вовка орати.

Траву скошено.

У слові розкривається душа.

Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш.

Уже в перше звучання почутої мелодії навічно вплітається для маленької дитини багатоголосся душі та світу. 

Незабаром подали вагони, але пасажирів ще не випускали з вокзалу.