Головні члени речення

Нехай свою Україну він ще раз побачить!

Буду я навчатись мови золотої.

Чотири літа пролетіло.

Лише декілька машин залишилось на шосе.

Село синіє розкиданим хатками.

Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки — стриб! стриб! стриб!

Київ стає не тільки духовним, а й освітнім центром.

Він художник і не хотів жертвувати своїм покликанням.

Мама — найкрасивіша жінка у світі.

Нехай громада судить межи нами!

Зійшло б гаряче сонце, і простяглося би по полю бабине літо.

Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти.

Вночі вже осінь глянула до двору.

А хтось збоку тебе — хоп.

Хай вічно світить сонце над полями.

Я залишусь завжди молодим.

Ситуація виявилася іншою.

І так мені чомусь робилося тоскно...

Ти другом, братом і сестрою сіромі стала.

Голова без розуму, як ліхтар без свічки.

П’ять учнів відмовилися їхати на екскурсію.

Малювати було улюбленою мрією малого Тараса.

Багаті на печі сиділи та калачі їли.

Визволені радісно кинулись до воїнів.

Невгамовне «ура» заповнило стадіон.

«І вражою злою кров'ю волю окропіте» — з дитинства знайомі слова! 

Біла Церква — сучасне місто.

«Лихий попутав» — оповідання Панаса Мирного.

Іван Франко — пророк у своїй Вітчизні.

«Не» — заперечна частка.

Усюди добре, а вдома найкраще.

Нема в світі краще, як своя країна.

Де був, там будь, а свій кут не гудь.

У січні вночі панують сови і сичі.

Не дай, Боже, в чужій хаті жити і в чужій печі палити.

Виставка-продаж була влаштована у Палаці мистецтв.

Оце “чому” не давало й мені спокою. 

З вулиці увійшло шестеро солдатів.

Двадцять один студент склали іспит.

Іванкові виповнилось шість років.

Довго ще ясніти буде осінь.

Дід Захарко був коваль.

І рад би вовк в якісь ворота скочить.

Ганна хотіла зупинитися біля тину, проте раптом вирішила йти далі.

1

2

3