Головні члени речення

Ти між зірками одна.

Чиста вода як сльоза.

Мета життя – зоря на людськім виднокрузі!

Любити – найбільше щастя.

Добре діло роби сміло.

Густа тінь у воротах повітки здавалась чорною.

Я вірші став писать під вечір золотий.

Бук – міцне дерево.

Усякому мила своя сторона.

Батьківщину, як і батьків, на чужині не знайдеш.

Праця – основа людського життя.

Зовнішність людини може не відповідати її сутності.

Ми хочемо поїхати відпочивати в Карпати.

Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну.

Життя здавалося тоді вічно щасливим.

У полі холод ночі став ще відчутнішим.

Вихованцем Острозької колегії був гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний.

Мово рідна! Ти ж як море – безконечна, могутня, глибинна!

Я готовий відповідати за свої вчинки.

Степ був тепер у чорних ранах.

Обличчя майстра сяяло посмішкою.

Книги – морська глибина.

Поезія не може жити на смітнику.

Багато земель виходив філософ, міркуючи над сенсом людського буття.

Вересень уже запалив вогнища у лісах і дібровах.

Євген Маланюк болісно переживав вимушену розлуку з Батьківщиною.

Діти повинні поважати батьків, піклуватися про них.

Раби – це нація, котра не має Слова…

До нових віників пам’ятатимемо.

Він був сват царю і кум королю.

Сунути свого носа в чужі справи – це твоя звичайна манера поведінки.

На базарі всі добре вміють витрішки продавати.

Ніхто не міг сказати їй правди.

Без роботи день роком стає.

Пройшло з тих пір років чимало.

Тобі весь світ здається чарівним.

Селяни виходять на городи, поля, копають і висівають у землю насіння.

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Лози, кручі, висип, ліс - усе блищить і сяє на сонці.