Головні члени речення

На помальованому зеленою фарбою возі серед дорожніх клунків сиділо троє молодих хлопців.

Міцно стоїть купка завзятих чумаків.

Ми з Стасиком часто ходили гуляти.

Двоє третього не чекають, а четвертого не питають.

Василько з батьком підійшли до ялинки.

Зоря освічує дорогу від Криму до Києва.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів.

Парубки скочили до танцю, потягши за собою дівчат.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

Стежкою наближалися гарні молодиці.

Хвилею зеленою здіймається навесні Батиєва гора.

П'ятірка сивих плотарів сиділа в тінях яворів.

Тут ми з Піратом і кинулись до моркви.

Усі ми прагнемо красу природи осягнуть.

Багряне сонце сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно.

Сірий кіт на призьбі біля хати шукає в тихих снах минулі дні.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і вуста.

Над синім бором в рудих корчах мела-крутила крута зима.

Малі озерця блискають незлісно, колише хмара втомлені громи.

Багряне сонне сутінню лісною у просвіт хмар показує кіно.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щиpe кохання не вкрите серпанками.

Грудневі дерева стоять голі.

Мені до смерті отчий край здаватиметься раєм.

Ти тільки б’єш байдики та гав ловиш.

Ти будеш до скону ходити стежками дитинства свого.

Я пішов вздовж берега шукати перевозу.

Можна жить, а можна існувати.

Картинками старих дитячих книг здається далеч.

На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня.

Почав жевріти схід сонця.

Лежить під небом, чистим і високим, холодний степ моєї самоти.

Немає моря глибшого, ніж час.

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Горобці в піску сипкому - ніби діти у ставку.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Життя стає радістю для кожного у рідному краю.

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні.

Боятися смерті на світі не жити.

Погляд у матусі ніжний, лагідний.

Це не те, що треба.

Терпіння ключ від заповітної мрії.

Яка щедра і неповторна рідна земля!

Для дурнів закон не писаний.

Боротися за правду значить для правди працювати.

Моє серце засіяне поле, на якому брунькуються вперше ще не бачені квіти ніколи.

Горе не біда.

Тільки духовне багатство то справжній скарб.

І наша ученість, добром не підкута, то лжа єсть прелюта.

Усе геніальне просте.

Собор як свіча.

Мова не полова.

Мова одяг думок.

Ти втілення добра.

Книги морська глибина.

Сини як зима і літо.

Кохання не іграшка.

Усі дерева вкриті інеєм.

Квітки конвалії найніжніші.

Усі ми не в тім'я биті.

У ці дні ранки тепліші.

Літні канікули улюблена пора.

Черешні в нашому саду розкішні.

Краса Дніпра оспівана в піснях.

«Віють вітри ...» за жанром пісня.

Життя прожити не поле перейти.

Сміле слово то наші гармати.

Шість і чотири десять.

Поле як море.

Годі бити байдики!

Ранки стають морозними

Сергій — ні риба ні м’ясо

3 журбою радість обнялися

Осінь сіла відпочити.