Головні члени речення

Мені моя малесенька Земля всього лише у Космосі мачинка.

Альбіоні, Верді, Сарасате, поможіть цей сум перебрести!

Крізь щілину впало кілька дощових крапель.

Чумацький Шлях освічує дорогу.

Бити байдики - означає ледарювати.

Не мій маршрут - іти по колу.

Іти по колу - не мій маршрут.

Моя доля - бігти не тут.

Домовичкам незатишно у місті.

І світяться крізь віття яворів янтарні очі стомлених дворів.

Коханий мій рідний народе, ти збудешся врешті чи ні?

А шлях в майбутнє прокладати нам.

Ти моє щастя неждане.

Учора, пролітаючи, комета підморгнула приязно мені.

Життя - великий цейтнот.

Тут не можна пройти, не поранивши душу.

Усе було, було й перебуло.

Моя любов як нитка золота.

Степ любить нас, і згадує, і кличе, і Чорний Шлях у простір запрягає.

Стовпи, як амфори, на плечах несуть натомлених лелек.

Час зупинитися й подумати.

Поет не буде мовчати.

Альбіоні, Верді, Сарасете, поможіть цей сум перебрести!

Я мушу мовчати про це й не про це.

Подаруй мені, доле, у вікнах березу.

Я тебе ні з ким не буду пити, каво.

І над Землею хмари непрозорі розсунуть хоче крилами душа...

Я нахиляюсь над безоднею й кричу у безвісті віків.

У чашу дня упав кристалик вечора і розчинився.

І світяться крізь віття яворів янтарні очі стомлених дворів.

Мабуть, ми були дуже молоді.

Хай спочине душа в оберегах беріз.

Творчість завжди мрійні і тривожна.

Пісня і праця великі дві сили.

Життя не забавка.

Оте село давно уже як привид.

Усе геніальне просте.

Слово не горобець.

Тут осінь наче храм.

Книги морська глибина.

Його придворні публіка смиренна.

А може, Ви простір?

Усе інше то лиш декорація.

Творити значить жити.

Життя то зовсім не круїз.

Я тінь мого слова.

Мова душа кожної національності.

Заміж іти не дощову годину перестояти.