Географія в загадках

Без пензлика, без олівця розфарбувала деревця.

Дині, гарбузи, томати: смакувати, смакувати... От і літечка кінець, осінь йде вже навпростець... Що за місяць, підкажи.

Липи в квіточки убрались, віддавати цвіт зібрались. Покупатись кличе річка, тепла в ній уже водичка! Що за місяць, підкажи.

В нас зимою білим цвітом сад зацвів, неначе літом.

Вранці на сажень, опівдні на пядень, а вечером через усе поле.

Нижче трави, вище гори.

Довго мене нема - все в'яне, а як прийду - все оживає.

 Сильніше сонця, слабкіше вітру, ніг не має, а йде, очей не має, а плаче.

Реве віл на сто гір, на сто кроків, на сто потоків.

Зоря-зірниця, красна дівиця по небу гуляла, плакала – ридала, місяць бачив – не підняв, сонце встало – і забрало.

На полі оксамитовім є чарівне письмо: ясні сріблясті літери і пишеться само. Удень воно ховається, щоб уночі світити, а хто з вас постарається, той зможе полічить.

Дуга з’єднала береги, немов у казці, гожа. А от дзвіночка до дуги ніхто вчепить не може.

Один каже: Біжу-біжу! Другий каже: Лежу-лежу… Третій каже: Я не хочу ні біжать, ні мчатись, краще буду я стоять, з боку в бік хитатись.