Дж.Тріз "Слідами змови"

Тоді йому ледве минуло тридцять років, і слава його ще була попереду, але нам, набагато молодшим, він здавався вщерть повним життєвої мудрості. Так само, як і я, він прибув до Лондона шукати долі, але це брехня, що йому теж довелося тікати з Стретфорда, рятуючись од слуг закону. Однак і він народився в селянській сім'ї, вмів стригти вівці й возити сіно.... Мені ще й зараз стоїть перед очима його обличчя, схилене над заставленим стравами столом. Миготливе полум'я свічки поблискує в його очах і освітлює високе чоло з пасмами рідкого чорнявого волосся.

– Він комік з народження. Аби ви почули, як він учора розказував про літні гастролі Десмондів, удаючи всіх, кого вони зустрічали. Ну ж бо прочитай роль Джульєтиної мамки, і хай це буде найсмішніша в світі стара плетуха.

Я старався, як міг, хоч і важко грати смішну роль перед двома-трьома глядачами. Все ж таки моя гра, здається, їх задовольнила,

– Це не людина, а тварюка. Для нього я сама не маю ніякісінької ваги – він прагне тільки заволодіти моїми маєтностями. Тому-бо він і поспішав заручитися зі мною, поки я зрозумію, до чого воно йдеться. Гадав, що я не зважуся розірвати заручини, а як тільки мені буде років п'ятнадцять, він побереться зі мною і стане власником усього мого майна.

Він гарненький, наче дівчина, у нас ніколи не було такого хлопця на жіночі ролі. Але ти ж знаєш, яка його чекає

доля. Років за два, парубче, у тебе засіється борода й вуса, а голос почне ламатися. Звичайно, ти можеш узятися до чоловічих ролей, але чомусь вони ніколи не вдаються таким хлопцям – ніколи. Я бачу тебе в ролі Джульєти, але не Ромео.

Біля церкви святого Павла мене зупинив джентльмен у жовтому вбранні.

– Які чудові вірші! – вигукнув він. – Як шкода, що мені не пощастить почути їх на сцені. – Він читав далі мовчки, жадібно гортаючи сторінки. Нарешті підвів на мене очі й зітхнув. – Чи не змогли б ви позичити рукопис на цей вечір? Якщо мені не доведеться бачити п'єсу, то хай я хоч прочитаю її.