Джек Лондон "Жага до життя" - частина перша (за підручником Є. Волощук)

"Вони ступали, кульгаючи, до річки; сходячи вкритим каменюками берегом, передній заточився і імало не впав..."

"Вони роззувалися, вода була не холодна, — така, як влітку, аж кості нили і розпарилися ноги..."

"Цілу хвилину він стояв нерухомо, ніби щось обмірковуючи. Потім гукнув:

— Агов, Біле! Я не умію плавати!"

"Перенісши всю свою вагу на здорову ногу, він витяг пляшку з водою, яка була замерзлою.."

"..Він знову озирнув те коло світу, в якому залишився. Невесела картина. З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки;"

"...Рушниця випала з рук у воду. Зачувши плескіт, він отямився, переборов страх, опанував себе, намацав на дні рушницю й витяг її з води..."

"...Він не хотів іти слідами товариша від болітця до болітця і намагався не ставати на каменюки, що витикались острівцями з-посеред зеленого моря моху..."

"..Він ітиме за водою до річки Діз. Там під перевернутим каное, що привалене каміняччям, їхня схованка.."

"...Він знайде там набої для своєї рушниці, гачки й ліски, невеличку рибальську сітку — одне слово, все начиння, щоб добувати собі харчі..."

"...Біл не чекатиме на товарриша біля схованки, він сам попливе по Діз на південь, до Великого Ведмежого озера, а потім через озеро до річки Макензі..."

"...Раз у раз він нахилявся, зривав бліді болотяні ягоди, клав їх.у рот, розжовував і ковтав. Пожива з тієї ягоди кепська — сама водичка та сім'я..."

"...Чоловік знав, що з ягід нема ніякого наїдку, проте жував і жував,бо вони були дуже смачними і йому було чим зайнятися поки відпочивав під кущем..."