Диктант (11клас) Відродження

Відродження

Два роки м   нули в якійсь духовній порожнечі   в забуван   і рідної мови й поступовому п   реході на   осійську.

І от у   оворічну ніч 1961 року я с   дів самотою й думав   як же я так живу   До чого йду   Яка в мене м   та   І надумав п   сати художню прозу.

І тут        же народивсь якийсь роман про с   ло. І я почав його п   сати   осійською мовою. Та я з        подивом відчув   що ніщо в мене не        виходить. Український мат   ріал чинив шале   ий опір чужій мові.

У моїй пам               [без апострофа, ']яті вир   [и, е]нали з        [разом, окремо] дитинства            [У велика, у маленька]країнські,   [П, п]олтавські слова, вирази, а за ними вставали й люди, які їх колись промовляли.

І тоді я кинувся писати по            [без дефіса, дефіс]україн       [без ь, з ь]ському, але виявилося, що я й своєю мовою не        [разом, окремо]можу писати. Тоді я взявся за вивчен       [одна, дві]я рідної            [У велика, у маленька]країнської мови.

Для цього я виріш   [е, и]в проч   [е, и]тати якомога більше української прози   [:, ,]виписуючи слова   [;, ,] вислови собі до записн   [е, и]ка        [нічого, ,] і виявилося      [тире, ,] що в мене в бібліотеці не        [разом, окремо]має жодної української книжки.

  Кобзар   та «Прапороносці» О. Гончара лишилися на хуторі в батьків. І я пішов у бібліотеку   взяв М. Стельмаха й поринув у ст   хію його мови, його образів   потім пер   читав «Прапороносців», потім ковтнув такої озо   ної мови з «Рідної сторони», «Дочки Стратіона» та «Кам   яного броду» В. Земляка, що мені й досі та його мова пахне полем, лугом, квітами і ще бозна       якими не       збагнен   ими чарами рідної   емлі (Із журналу, 190 слів).