Двокрапка в безсполучниковому складному реченні

... підніматися вгору, кружляти.

... сонце заховалося за хмарами.

... зненацька подув сильний вітер.

... люди поховалися у своїх домівках.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Засип правду хоч золотом вона все одно випливе доверху.

Налагодь струни золоті весна бенкет справляє.

Навкруги тиша скрізь ясно з поля вітерець віє з гаїв холодом дише.

Афоризм має перевагу над романом його завжди дочитують.

Прокотився грім з розгоном грають блискавок шаблі пахне морем і озоном від притихлої землі.

Дурень має велику перевагу над людиною освіченою він завжди задоволений собою.

На віях заморожених коней заіскрилася паморозь під віями прикляклих вершників трималася ніч.

Весело бриніли набубнявілими гілками осокори задумливо погойдувала обважнілими косами береза.

1

2

3

4

1

2

3

4

Гасло полум'я на заході дотлівали червоні хмарки.

Сміле слово то наші гармати світлі вчинки то наші мечі.

Життя то стерняста нива не пройдеш ноги не вколовши.

Гули степи дзвенів у небі жайвір воли поволі одміряли дні.

Вечорами вже не співали під вербами дівчата не витинали гопака гармоністи.

Не тополю високую вітер нагинає дівчинонька одинока долю зневажає.

На зеленій траві білі чайки сидять білі свічі горять на тарелях латать.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна.

Не вчи плавати щуку щука знає цю науку.

Лягло сонце за горою зірки засіяли.

Латаття ніжилось в озерах хитали ряску карасі.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

1

2

3

4

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м'яке степове повітря.

Мріють крилами з туману лебеді рожеві сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Сіла птаха білокрила на тополю сіло сонце понад вечір за поля.

Така судьба усіх співців чудових їх тернами увінчує життя.