Двокрапка в безсполучниковому складному реченні

Весна іде красу несе.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Не штука ганьбити штука ліпше зробити.

Закрався вечір одшуміла праця.

Дощ упав на трави оживуть отави.

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Світило сонце парувала земля.

Зрубав дерево посади два.

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Ще сонячні промені сидять досвітні огні вже горять.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здасться чую лопають каштани жовто-зелену викидають брость.

Править хтось малим човенцем в’ється стежечка злотиста.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

стало чути навіть політ бджоли.

навіть дерева стоять безшелесно.

пролунав дзвоник на урок.

усе навколо принишкло.

навколо запанувала дзвінка тиша.

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Затям доброзичливість вартісніша за золото й срібло

Вітер з гаєм розмовляє шепче з осокою пливе човен по Дунаю один за водою.

Реве стогне завірюха котить верне полем.

Сідає сонце на спочинок синіє обрій тануть тіні дарує казку хтось дитині.

Не сотвори собі кумира кумир витворює раба.

Любов подібна до сльози вона народжується в оці, а западає в серце.

Сонце червоно граючи сідало захід палав наче пожежею.

Одне ти мусиш знати незнані вміння у тобі таяться

Я знаю що з попелу сходять квіти.

Я чую як вітер пронісся.

Чую як листя берези про тебе говорить

Ти знай що я з орбіти не зійду.

Ти знай я морями не змілію!

Покуть де за традицією мали рясніти образи був зовсім порожній.

Василь Кравчина поранений в руку одступав по дорозі з групою добре озброєних бійців і тяжкий сором і гнів розтинали його душу.

Отець Яков подивився потім повів очима вгору по стіні зітхнув скрутнув головою і нічого не сказав.

Роман йшов улицею йому треба було до тестя.

частини речення вказують на часову послідовність подій чи явищ;

друге речення розкриває або доповнює зміст першого;

друге речення вказує на причину того, про що говориться в першому реченні.

А наприкінці весни підуть вечірні концерти то солов’їне подружжя навчатиме співу вже своїх малих.

Прийшла й сіла кінець стола своїми білими руками меду батькові наливала й розмовляла.

Художній живопис Григора Тютюнника виникав на ґрунті народного життя звідси письменник черпав прикметні риси своїх героїв сюжети й багатство мови.

Рослинний і тваринний світ ховав у собі багато такого цікавого, невичерпного кожен день вражав усе новими несподіванками.