ДІЄПРИКМЕТНИКОВИЙ ЗВОРОТ

Був яскравий сонячний день, кінець квітня.

Здається, то було розсипане не сонячне світло, а самоцвітне каміння.

Роса блищала на травах, прибивши куряву на дорозі, затіненій дубами

Кінь став дибки, хропучи й гризучи вуздечку.

Чорноголові дятли дерлися корою, вистукуючи й вислухуючи дерева.

До колосків, налитих туго, моя прихилена душа.

Від самої землі, здавалось, до хмар бушувала й крутила заметіль.

Правітчизно, земле моя рідна, випити небо дай мені до дна.

Бриніла тиша, плетена зірками.

Тепле раннє літо, волошками повите, живе в очах у мами.

Листя, зірване вітром, кружляло над нами.

Надворі гула мокра березнева завірюха, ліпила в шиби.

Стежка, зрадівши волі, вибігла прямо на криничний зруб.

А з хмар, розкритих широко та синьо, несуть привіт весняні журавлі.

Яблука, умиті росою, вечір синім укрив рукавом.

Пухким снігом застелило село, заколисане заметілями.

Біліє розквітла гречка де-не-де підсинена волошками.

Над луками залитими квітневою повінню холонув вітер.

Пливуть перед очима порошинки пронизані сонячним промінням.

Біля самого порога вітається з нами задимлена росою вишня.

Жагучими пахощами дихала земля розпалена сонцем.

Затканий усіма барвами веселки навколо квітнув степ.

Так шепоче серед ночі вітром збуджена трава.

Квіти сріблені росою дивляться на шлях.

Міжгір’я біліли внизу затоплені молочними озерами туманів.

Зачарований даллю я про все забуваю в цю мить.

У невеличких калюжках збрижених вітерцем грало сонце.

Сяйвом переповнені плоди мерехтять палають не згасають.

Біля хати сторожею стояли обнизані ґудзиками насіння мальви.

Далеко з моря оповитого темрявою світив вогниками пароплав.

Вікно освітлене місяцем повісило на грубку дивну мережку.

Сивий полин припорошений пилом кущився обабіч дороги.

У садах пливе вечірня тиша усіяна квітками.

Затоплений чебрецями день спустився низько до трави.

Осяяні місячним світлом дерева стояли у цвіту.

Ткану зорями теплу хустину ніч на тихе село одягла.

З правдою розлучені слова кудись біжать по сірому перону.

Вишита струшеними пелюстками стежка струменіє в траві.

Земля оповита легким серпанком пахне раннім сонцем і медком.

І дихає на мене давниною огорнутий легендами курган.

Давно вже море ночі залило натомлене денною працею село.

Осліплені болем ми вчимося прозрівати.

Від схованої поміж вербами кладки розпускаються водяні кола.

Поміж деревами промелькне заморожений до скону місяць.

Край моря сонце золотить укриті лісом гори.

Озвучені бджолами соняшники схожі на круглі кобзи.

Над вимитим дощем рівчаком стояв старезний обвуглений дуб.

Збентежений із такої зустрічі хлопець ледь не випустив хлібини.