ДІЄПРИКМЕТНИКОВИЙ ЗВОРОТ

Дружно спаяний нарід дуже схожий на граніт.

І дихає на мене давниною, огорнений легендами, курган.

Бриніла тиша , плетена зірками.

Туман, сполоханий сонцем, тікає за хату.

Освітлений місяцем хлопець стояв з баяном у руках.

Налякані громом курчата збилися докупи.

Огірки, вкриті колючками, кололи делікатні руки хлопця.

Буде бите царями сіянеє жито!

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики.

На випускний вечір до закинутої в полтавські степи школи не приїздили ні Тичина ні Вишня.

Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля.

На причілку хата була підперта двома стовпами обмазаними білою глиною.

Вона принесла з хижки зав’язані в хустинці квіти та стрічки і розсипала їх по столі.

Тільки собаки надворі ще довго брехали роздратовані криком та світлом у хаті в таку пізню добу.

Од вікон до самої печі простягся промінь ніби одягнені стовпи виткані з сонця та дрібного пороху котрий ворушився в ясному проміні неначе дрібненька мошка.

Налякані громом, курчата збилися
докупи.

Туман, сполоханий сонцем, тікає за
хату.

Огірки, вкриті колючками, кололи
делікатні руки хлопця.

Освітлений місяцем хлопець стояв з
баяном у руках

Птахи налякані пожежою кружляли над
своїми гніздами.

Іноді зайде до них із півдня високий
степовик попечений сонцем.

Якимові ноги узуті в здорові чоботи глибоко поринали у свіжий сніг.

Маленькою хмаринкою темніє над яром закинутий у степу хутірець