Діячі культури, освіти та науки

Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) його заарештовано і вислано з України.

З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.

Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) його оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.

Ад’юнкт-професор (вчене звання у дореволюційній Росії і Західній Європі) кафедри російської історії Київського університету. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846 р.) та автор його програмних документів, зокрема «Книги буття українського народу».

Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).

Із 1926 р. режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви. Серйозний успіх мав його фільм «Звенигора» (1929 р.). Окремі його роботи були прийняті з успіхом у європейських країнах. Автор кіноповісті «Україна в огні», за яку був підданий критиці. У роки «відлиги» написав статтю «Мистецтво живопису і сучасність», у якій закликав «розширити творчі межі соціалістичного реалізму».

Український прозаїк, найвідоміші твори «Прапороносці», «Тронка», «Людина і зброя». У 1968 р. виходить його роман «Собор», за цю книгу письменник був підданий критиці, а твір вилучений з літературного процесу на два десятиліття. Після розпаду Радянського Союзу став активістом у створенні Товариства української мови і Народного Руху України.

Українська всесвітньо відома оперна співачка з Галичини. У 1893 р. дебютувала на сцені Львівської опери. Навчалася в майстрів оперного співу Італії. Із 1895 р. виступала в усіх великих операх Європи та Америки. Партнерами співачки на сцені були Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй».

У 1812 р. під час російсько-французької війни сформував український козацький полк. У 1817 – 1821 рр. директор Полтавського театру. Із 1818 р. брав участь у діяльності полтавської масонської ложі «Любов до істини». 1798 р. виходить перша частина «Енеїди» Котляревського (перший твір нової української літератури). Створив п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-Чарівник».

Заклав основи національного музичного мистецтва. Пройшов школи Лейпцизької та Петербурзької консерваторій. Автор перших опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький»; опер «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба».