Діагностична робота з української мови (Аудіювання)

Хай я буду ваша, бабусю

В. Сухомлинський

На околиці села живе старенька бабуся Марина.

— У неї немає нікого-­нікогісінько, — часто говорить матуся Марійці, трирічній дівчинці.

Марійка з матусею живуть через дорогу від бабусі Марини. Встане вранці Марійка, гляне на бабусине подвір’я й бачить:

сидить бабуся на стільчику, гріється на сонці й пильно-­пильно дивиться на неї, Марійку.

Марійка біжить до бабусі, вітається:

— Добрий день, бабусю!

— Добрий день, Марійко, — радісно відповідає бабуся. — Посидь біля мене, дитинко.

Марійка посидить трохи, послухає казку. Але довго сидіти не хочеться. Вабить луг — скільки метеликів там літає. Вабить річка — який пісочок чистий там на березі, яка вода тепла… Марійка збирається йти, а бабуся зітхає.

— Чому ви зітхаєте, бабусю?

— Бо нікому й слова промовити… Одна я, однісінька…

— Хай я буду ваша, бабусю,— тихо шепоче Марійка й цілує її

старечу зморщену щоку

— Добре, дитинко, будеш моя,— усміхається бабуся Марина. До вечора Марійка бігала в лузі, купалася, милувалася

метеликами. Про бабусю не забула. Побігає в лузі, прибіжить до бабусиного подвір’я й защебече:

— Я не забула, що я ваша, бабусю! Тільки, ой, як у лузі бігати хочеться!