Діагностична робота. Робота з літературним твором

Прочитай текст

КРАДЕНИЙ ВІЛ

Мав чоловік сина. От виріс хлопець та такий собі красень, хоч картину з нього малюй, а до роботи щось не дуже квапиться.

Якось питає в нього батько:

- Чи не пора, синку, за якесь діло братися?

А той стоїть і чухає потилицю:

- Та не знаю, тату, за що й братися…

- Гаразд, - озвався батько. – Підемо по світу, поглянемо, як інші живуть. Може, й тобі якась там робота до серця припаде.

Ішли вони, йшли, вже й назад повернули, коли дивляться – під лісом віл пасеться.

- Я цього вола вкраду! – каже тоді син.

- Що ж, - зітхає батько, - то кради…

Зловив син вола, взяв на налигач і привів.

- Жени його додому. А я в село загляну – знайомого провідаю, - сказав йому батько.

Повернувся пізно, а вже до того дня зарізали вола і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і аж потому сів до столу.

- Стривай, - каже батько. – Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає.

Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько – той їсть повагом, наче в гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, а він усе мерщій ховає до комори. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що хазяїн вола об’явився.

Через місяць того вола з’їли. Повеселішав парубок.

- Ану, сину, - каже тоді батько, - поміряємо шиї.

Поміряли. У батька шия на два пальці більша, а в сина – тонша стала.

- Це тому, чоловічку, що ти крадене їв! – сміється з нього батько.

- А ви хіба купували, тату? – дивується син.

- Еге, я їв своє, тому і погладшав, - примружив старий очі. – Пам’ятаєш,

я в село заходив? Це тоді хазяїну я за вола односив гроші.

Син аж вирячився з дива.

- Ну, сину, - каже батько, - то, може, знову підеш вола красти?

- Ні, хай йому всячина! – сказав син. – Більше не буду красти. Радше піду волами землю орати та хліб сіяти.