Діагностична контрольна робота "Речення з однорідними членами. Звертання. Вставні слова та сполучення слів. Складне речення. Пряма мова. Діалог"

Вижалась юність безконечна, безмежна бачилась весна

Дощ ураз вимочує акуратно зачесане волосся і курточку.

Парк прикрашали статуї, фонтани, альтанки.

Данило кличе за собою малого песика Кузьму.

Якісь солодкі (?) любі спогади колисали його серце

На пляжах купиннями зачорніли викинуті прибоєм (?) морські водорості.

Настала ніч, довга (?) безпорадна (?) глуха.

Усі йшли за Чубенком, завзятим (?) невідступним і непосидючим.

Чи чули ви, як в дзвоні молотка співає сталь, вітаючи людину?

Дивіться на мене: я виплакав очі, мені їх не шкода, мені їх не жаль.

Якщо прийде журба, то не думай її розвести у веселощах буйних

Мій давній друже! Мушу я з тобою розстатися на довго!

Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

Прийми ж цей спів, хоч тугою повитий, та повний; хоч гіркий та вільний.

Де ти взяла звичку читати лежачи?

Мені осіння ніч короткою здається.

Біліло небо, білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Морозний сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо

Всяку трапитись може на довгім віку.

Земля не може жити без сонця.

Ой не сійтесь, сніги.

Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила.

Щоправда, хрумтів на зубах пісок, але на нього не зважали.

Вода ума не мутить, та й голови не смутить.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче?

Краю мій рідний, краю! Багато по тобі пройшло- потопталось літ і віків.

Мала бідна вдова сина, на ймення Івашко

Благословенна в болях ран степів широчина бездонна

Люблю я слухати у полі пісні дівочі на зорі.

Мене ліси здоров'ям напували, коли я бродив у їхній гущині.

Я довго слухала розмову чарівну ячного місяця і лагідної зорі.

Проводжає мати сина і шепоче: "Мужній будь!"

А що сидиш тут, Устинка питає чи обідала ти?

"Хто дітей любить, той добрий чоловік" - казала колись моя бабуся

"Яка ти розкішна, земле - думала Маланка - Радісно прикрашати тебе зелом, заквітчати квітами".

Чується немолодий голос хазяйки та двері, двері зачиняйте.

Це ти, Андрію спитала з полу мати.

Дивіться гукнула тепер ми, як боги!

Диктатори, королі, імператори гукали, що вони є символом доби.