Діагностувальна робота за 1 семестр з літературного читання

Прочитайте уважно текст нижче та дайте відповідь на питання

Молода зима

От воно й почалося. Це, мабуть, з учора.

Хоч учора ще була осінь.

Чорні, без листя, дерева самотіли в чорних калюжах під пронизливим вітром.

Сірко змерз і ні на які Денискові вмовляння навіть носа не захотів показати з будки.

Потупцював Дениско біля криниці, де було сухо, та й сховався в хату на цілий день. Ніщо більше не виманило його надвір. Не знав же він, що то зима почалася, хоч і снігу ще не випало.

Сніг йому приснився вночі. Велика біла хмара опускалася з самісінького неба на землю.

Вранці скочив на ноги — й до вікна.

Гульк — аж там сніг. Сніг, куди тільки очі бачать.

Просто дивина! Це ж як вийшло: сніг і приснився, і випав...

Розповів про те мамі.

- Сніг приснився тобі, бо ти його чекав і вигля­дав, а випав він, бо повинен уже нарешті випасти, —пояснила вона. — Зрозумів?

- Зрозумів... і все ж цікаво.

- Звичайно, цікаво, — погодилася мама.
Надворі було тихо й урочисто. Наче на картині: біле небо, білі дерева, білі хати й білі дими над ними.

В повітрі знехотя пролітали великі, мов метелики, сніжинки.

Дениско з Сірком вистрибом кинулися на вулицю. І проклали перший рівненький слід попід парканами. Ніби хтось провів риску на чистому аркуші паперу.

Гасали аж до обіду. Мати ледве вигукала їх додому.

Дениско відігрівався на лежанці, а мама говорила з татом.

- Припізнилася трохи зима, — казала вона.

- Та ні, — відповів батько. — Це так здається, бо була дощова осінь. Лило ж — як найнялося!

- Вже й не вірилося, що колись ті дощі скінчаться...Зате зараз яка краса!

- Так, дуже гарна молода зима, — промовив батько і задумливо подивився у вікно.

- Молода зима! — аж підскочив од здивування на лежанці Дениско. — Я ще такого не чув! Це так і називається?

- Так і називається.

- Яку гарну назву хтось придумав! — І ще раз повторив: — Молода зима! Гарно...

Набігався Дениско по першому снігу, притомився. Розігріло й розморило його тепло. І він посеред дня заснув. І приснилося йому, що до них у вулицю йде молода зима. У білій пуховій хустці, у білому кожушку і в білих валянках. А обличчя в неї — обличчя його ма­ми. І голос — теж.

Спить Дениско, вві сні усміхається. А мама дивиться на нього і каже:

— Це ж яка радість для нього — сніг... Аж втомилася дитина від радості. Хай одпочине.

То її голос прийшов у Денисків сон. Голос прийшов, але сну не сполохав. (381 слово)

Михайло Слабошпицький