Діагностувальна робота з мовно-літературної освітньої галузі для 4 класу

Зі стовбура якого дерева видовбували човен козаки?

Скільки веслярів вміщала чайка?

Прочитай уважно текст

ЗОЛОТА КАЗКА ОСЕНІ

Люблю осінь. Ви запитаєте, завіщо? Правду кажучи, я й сама не знаю. Можливо, тому, що першого вересня школя­рики з новими портфеликами йдуть вперше до школи. Срібно кличе за парти дзвоник, обв'язаний кольоровою стрічкою в руках першокласниці. Так, це незабутня хви­лина дитинства!

Осінь чарує мене своїми кольорами. Коли на деревах затріпочуть, наче пташатка, перші жовті листочки, потім червоні, багряні, золоті, мені здається, що наш сад найкра­щий у світі. Тріскаються достиглі сливи, груші-бери пах­нуть медом і літом, лише зимові яблука міцно тримаються на гілках.

А коли облетить останнє листя з моєї яблуні за вікном, я рахую червоні яблучка на чубку крони і прошу тата їх не зривати: нехай пташки ще натішаться ними.

Незабутні цікаві дні, коли ми з татом ідемо в ліс збирати опеньки. Ми знаємо такі зруби, де біля пеньочків у травах їх ніби хтось насіяв густо-густо.

Куди не глянемо, сотні молодесеньких опеньків на то­неньких ніжках дивляться на нас. Ми їх дбайливо зри­ваємо і кладемо в кошик. Удома мама маринує їх, закручує в банки на зиму. Тоді наша хата довго пахне грибами, як лісова галявина.

Казка осені не має кінця, її можна розповідати довго-предовго. Наприклад, про царство осіннього городу, де я неодмінно мушу бути дійовою особою казки, бо допомагаю бабусі вчасно збирати городину. Скажу по секрету: наш город має свої таємниці! Сюди часто прибігає старий ву­хатий заєць. Він мене зовсім не боїться. Гляне, настов­бурчить високо вуха, а потім шмигне між капустинами. Тільки його й бачили! А страхопуд! Як він відлякує горобців від маку і соняшникового насіння! До речі, він вміє навіть розмовляти. Чесно! І нічого дивного! Вас би змусили простояти ціле літо на одному місці, ще не до та­кого додумалися б.

Беру фарби й малюю. Картина виходить осіння. Іде дощ. У калюжах плаче жовте осіннє листя кленове. Відлітають пташки у вирій, і дерева з ними прощаються. По стежці чимчикують п'ять колючих колобків: їжак, їжачиха та їхні їжаченята. Вони зайняті тим, що готуються до зими.

Осінь минає швидко. Перший короткотривалий сніг на­гадує: незабаром зима!

За Марією Людкевич

Визнач жанр прочитаного твору.

Прочитай уважно текст

ЗОЛОТА КАЗКА ОСЕНІ

Люблю осінь. Ви запитаєте, завіщо? Правду кажучи, я й сама не знаю. Можливо, тому, що першого вересня школя­рики з новими портфеликами йдуть вперше до школи. Срібно кличе за парти дзвоник, обв'язаний кольоровою стрічкою в руках першокласниці. Так, це незабутня хви­лина дитинства!

Осінь чарує мене своїми кольорами. Коли на деревах затріпочуть, наче пташатка, перші жовті листочки, потім червоні, багряні, золоті, мені здається, що наш сад найкра­щий у світі. Тріскаються достиглі сливи, груші-бери пах­нуть медом і літом, лише зимові яблука міцно тримаються на гілках.

А коли облетить останнє листя з моєї яблуні за вікном, я рахую червоні яблучка на чубку крони і прошу тата їх не зривати: нехай пташки ще натішаться ними.

Незабутні цікаві дні, коли ми з татом ідемо в ліс збирати опеньки. Ми знаємо такі зруби, де біля пеньочків у травах їх ніби хтось насіяв густо-густо.

Куди не глянемо, сотні молодесеньких опеньків на то­неньких ніжках дивляться на нас. Ми їх дбайливо зри­ваємо і кладемо в кошик. Удома мама маринує їх, закручує в банки на зиму. Тоді наша хата довго пахне грибами, як лісова галявина.

Казка осені не має кінця, її можна розповідати довго-предовго. Наприклад, про царство осіннього городу, де я неодмінно мушу бути дійовою особою казки, бо допомагаю бабусі вчасно збирати городину. Скажу по секрету: наш город має свої таємниці! Сюди часто прибігає старий ву­хатий заєць. Він мене зовсім не боїться. Гляне, настов­бурчить високо вуха, а потім шмигне між капустинами. Тільки його й бачили! А страхопуд! Як він відлякує горобців від маку і соняшникового насіння! До речі, він вміє навіть розмовляти. Чесно! І нічого дивного! Вас би змусили простояти ціле літо на одному місці, ще не до та­кого додумалися б.

Беру фарби й малюю. Картина виходить осіння. Іде дощ. У калюжах плаче жовте осіннє листя кленове. Відлітають пташки у вирій, і дерева з ними прощаються. По стежці чимчикують п'ять колючих колобків: їжак, їжачиха та їхні їжаченята. Вони зайняті тим, що готуються до зими.

Осінь минає швидко. Перший короткотривалий сніг на­гадує: незабаром зима!

За Марією Людкевич

Чим осінь чарує автора твору?

Прочитай уважно текст

ЗОЛОТА КАЗКА ОСЕНІ

Люблю осінь. Ви запитаєте, завіщо? Правду кажучи, я й сама не знаю. Можливо, тому, що першого вересня школя­рики з новими портфеликами йдуть вперше до школи. Срібно кличе за парти дзвоник, обв'язаний кольоровою стрічкою в руках першокласниці. Так, це незабутня хви­лина дитинства!

Осінь чарує мене своїми кольорами. Коли на деревах затріпочуть, наче пташатка, перші жовті листочки, потім червоні, багряні, золоті, мені здається, що наш сад найкра­щий у світі. Тріскаються достиглі сливи, груші-бери пах­нуть медом і літом, лише зимові яблука міцно тримаються на гілках.

А коли облетить останнє листя з моєї яблуні за вікном, я рахую червоні яблучка на чубку крони і прошу тата їх не зривати: нехай пташки ще натішаться ними.

Незабутні цікаві дні, коли ми з татом ідемо в ліс збирати опеньки. Ми знаємо такі зруби, де біля пеньочків у травах їх ніби хтось насіяв густо-густо.

Куди не глянемо, сотні молодесеньких опеньків на то­неньких ніжках дивляться на нас. Ми їх дбайливо зри­ваємо і кладемо в кошик. Удома мама маринує їх, закручує в банки на зиму. Тоді наша хата довго пахне грибами, як лісова галявина.

Казка осені не має кінця, її можна розповідати довго-предовго. Наприклад, про царство осіннього городу, де я неодмінно мушу бути дійовою особою казки, бо допомагаю бабусі вчасно збирати городину. Скажу по секрету: наш город має свої таємниці! Сюди часто прибігає старий ву­хатий заєць. Він мене зовсім не боїться. Гляне, настов­бурчить високо вуха, а потім шмигне між капустинами. Тільки його й бачили! А страхопуд! Як він відлякує горобців від маку і соняшникового насіння! До речі, він вміє навіть розмовляти. Чесно! І нічого дивного! Вас би змусили простояти ціле літо на одному місці, ще не до та­кого додумалися б.

Беру фарби й малюю. Картина виходить осіння. Іде дощ. У калюжах плаче жовте осіннє листя кленове. Відлітають пташки у вирій, і дерева з ними прощаються. По стежці чимчикують п'ять колючих колобків: їжак, їжачиха та їхні їжаченята. Вони зайняті тим, що готуються до зими.

Осінь минає швидко. Перший короткотривалий сніг на­гадує: незабаром зима!

За Марією Людкевич

Які гриби мама маринує і закручує в банки на зиму?

Прочитай уважно текст

ЗОЛОТА КАЗКА ОСЕНІ

Люблю осінь. Ви запитаєте, завіщо? Правду кажучи, я й сама не знаю. Можливо, тому, що першого вересня школя­рики з новими портфеликами йдуть вперше до школи. Срібно кличе за парти дзвоник, обв'язаний кольоровою стрічкою в руках першокласниці. Так, це незабутня хви­лина дитинства!

Осінь чарує мене своїми кольорами. Коли на деревах затріпочуть, наче пташатка, перші жовті листочки, потім червоні, багряні, золоті, мені здається, що наш сад найкра­щий у світі. Тріскаються достиглі сливи, груші-бери пах­нуть медом і літом, лише зимові яблука міцно тримаються на гілках.

А коли облетить останнє листя з моєї яблуні за вікном, я рахую червоні яблучка на чубку крони і прошу тата їх не зривати: нехай пташки ще натішаться ними.

Незабутні цікаві дні, коли ми з татом ідемо в ліс збирати опеньки. Ми знаємо такі зруби, де біля пеньочків у травах їх ніби хтось насіяв густо-густо.

Куди не глянемо, сотні молодесеньких опеньків на то­неньких ніжках дивляться на нас. Ми їх дбайливо зри­ваємо і кладемо в кошик. Удома мама маринує їх, закручує в банки на зиму. Тоді наша хата довго пахне грибами, як лісова галявина.

Казка осені не має кінця, її можна розповідати довго-предовго. Наприклад, про царство осіннього городу, де я неодмінно мушу бути дійовою особою казки, бо допомагаю бабусі вчасно збирати городину. Скажу по секрету: наш город має свої таємниці! Сюди часто прибігає старий ву­хатий заєць. Він мене зовсім не боїться. Гляне, настов­бурчить високо вуха, а потім шмигне між капустинами. Тільки його й бачили! А страхопуд! Як він відлякує горобців від маку і соняшникового насіння! До речі, він вміє навіть розмовляти. Чесно! І нічого дивного! Вас би змусили простояти ціле літо на одному місці, ще не до та­кого додумалися б.

Беру фарби й малюю. Картина виходить осіння. Іде дощ. У калюжах плаче жовте осіннє листя кленове. Відлітають пташки у вирій, і дерева з ними прощаються. По стежці чимчикують п'ять колючих колобків: їжак, їжачиха та їхні їжаченята. Вони зайняті тим, що готуються до зими.

Осінь минає швидко. Перший короткотривалий сніг на­гадує: незабаром зима!

За Марією Людкевич

Познач прикметники, які означають колір листочків

Поміркуй, чому твір Марії Людкевич «Золота казка осені» має таку назву. Які інші заголовки можна запропонувати до прочитаного твору

Розташуй в правильній послідовності пункти плану

Встанови відповідність

Відредагуй текст. Встав пропущені букви.

Леся посадила кві   кові цибул   ки у гор   ик і поливала їх. Через деякий час із з   млі виткнулись з   лені листочки. А незабаром з   явилась і ст   блинка, на якій визначились цілими ря   ками пуп   янки.

Прочитай текст. Добери влучні слова.

Уранці до будинку підлетіла       [група, зграя, гурт] горобців. Вони сіли на кущ і голосно             [цвірінькали, щебетали, співали]. А потім під вікном           [побачили, угледіли, зауважили] годівничку. Тепер               [птахи, горобці, пернаті друзі]навідуються до нас щодня.