Діагностувальна робота (період 15.01 - 22.03.2024)

Сонячні промені принишкли на підвіконні й цікаво стежили за рухливими пальчиками Андрійка. Хлопчик сидів під вікном біля стола і завзято щось витинав, розмальовував, клеїв. Марточка, його маленька сестричка, широко розплющеними оченятами приглядалася до братикового майстрування.

На столі стояв виплетений з кольорового паперу кошичок, а Андрійко саме витинав пелюстки з тоненької бігулки, склеював їх і поволі заповнював кошичок паперовим квіттячком.

Промінчики й Мартуся тихесенько приглядалися. Вони не насмілювалися перешкоджати Андрійкові. Хлопчик застромив у кошичок останню квітку й переможно вигукнув:

— Готовий!

— Який гарний кошичок! — не витримала Мартуся й несміливо додала: — А для кого ти змайстрував його, Андрійку?

— Не здогадуєшся? Та ж сьогодні Мамин день! Це подарунок для мами від мене.

Мартусині оченята поширшали від несподіванки. Вона помовчала хвилину, а тоді стурбовано спитала:

— А що я подарую мамі?

— Не знаю. Щось придумай! — Андрійко почав прибирати клаптики паперу, клей і всяке приладдя на столику.

Мартуся низько-низько похилила голівку й тихенько вийшла в сад. Вона не могла стримати сліз і не хотіла, щоб Андрійко побачив їх. Легко йому говорити: він уже школяр-умілець, а вона, Мартуся, ще навіть до дитячого садка не ходить. Що ж вона може придумати?! Великі сльози котилися по зажуреному личку дівчинки і тихо скапували на її маленькі пальчики.

Шкода стало дівчинки сонячним промінчикам. Вони ласкаво пестили її русяву голівку, цілували щічки, шептали на вушко теплі слова втіхи, але Мартуся не чула їх.

З кімнати доносився голосок Андрійка. Він саме вітав матусю й дарував їй майстерно виплетений кошичок з паперовими квітами.

Ласкаве тепло промінчиків гріло Мартусині пальчики й жевріло золотими іскорками в краплинах щойно пролитих сліз. І раптом Мартуся придумала:

— Мамусю! — голосно покликала дівчинка, а коли мама виглянула в сад, простягнула їй долоньки, залиті сонячним промінням:

— Вітаю Тебе в Мамин день і дарую тобі сонячне проміннячко. Глянь, яке воно тепленьке й іскристе!

— Донечко! — Мамині поцілунки вмить висушили слізки на Мартусиному личку. — Сонячне проміння — це здоров'я, тепло, світло, життя — й усе це ти подарувала мені. Це ж найкращий подарунок, який я коли-небудь діставала! Дякую тобі, ясочко моя!

Мама пестила донечку, а Мартусине личко світилося й сяяло від щастя, наче б вона сама була сонячним променем.

Як звуть братика та сестричку?

Що стояло на столі?