Діагностувальна робота. Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова.Складне речення. Пряма мова. Діалог

Кругом по полю блищать усякі іскорки і жовті і сині і зелені.

Дрімає сад і гостро пахне м’ята.

Мені приснились ночі солов’їні дівочі співи пахощі левад.

Співають дзвінко сонячного дня птахи і листя вітер і хмарини.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом обхопили серце.

Гримить Дніпро, шумить Сула,озвались голосом Карпати.

За переказом, гуси, сполошившись і розбудивши сторожу, врятували Рим від ворогів.

Раптом задув північний вітер, небо затяглося хмарами.

Яке народне свято мені подобається найбільше і чому?

І затьохкав соловейко на калині Я складаю пісню Україні.

Грім гуркоче і руда хмара лівим крилом обійма небо.

Пісня до правди доводить а правда до пісні горнеться

Я запитав товариша –«Ти підеш на річку ловити рибу?»

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка?

«Хто дітей любить, той добрий чоловік», – говорила колись моя бабуся.

«Кожній освіченій людині треба вдумливо ставитися до слова, - писала Є.Чак»

Хто багато говорить той мало робить писав В. Сухомлинський

Разом із правдою ходить кривда мій любий сину промовила мати

Хвалилася калина Я з медом солодка

Діду, я трави накосив хвалився онук.

Мати каже Не плач Бери собі мій калач.

Буркотить незадоволено ведмідь Чим би це мені солодким закусить?

Готові капітане ледь чутно запитав помічник.

Що це діється на світі розкривають очі квіти.

Чи любите ви пиріжки з калиною запитала бабуся.

фраза(слова) кожного учасника діалогу.

слова, що вказують, кому вони належать.

прикінцеві слова кожного з учасників діалогу.

слово, що називає особу, яка бере участь у розмові.

Так паленів Сашко козу з'їв. Бо дядька Чепіжного Сіроманець не любить. Дядько Чепіжний на нього ями копає по лісосмугах. А коли пропала вівця, то всі звернули на Сіроманця. А Сіроманець її в очі не бачив.

Побігайло відшкодував заплатив штраф сказав батько.

Тоді хто з них вовк — Сіроманець чи дядько Побігайло, що на своїх іменинах ту вівцю з’їв?

Вчителька Надія Петрівна ввійшла в клас:

Добрий день!

Добрий день!

Сідайте... Сашко, це правда, що з вашого села сьогодні втік із кузні Сіроманець?

Втік відповів Сашко і сів.

Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: за дубом хтось стояв! Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? завагався Сашко. Але вирішив Чого це я та стану його боятися? Піду гляну.

За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає, куди іти.

— І що, оце після уроків ти сам будеш іти лісом? — запитала Надія Петрівна.

— Так я на лижах.

— На лижах. А ніч?

— А я нічого не боюся.

— А раптом вовк? — строго запитала Надія Петрівна.

Вдосвіта Сашко потихеньку вийшов з дому. На столі в його кімнатці біліла записка:

"Тату і мамо, мене не буде кілька днів. З шафи я взяв 50 карбованців.

Сашко".

Доки біг тато з товаришами, Андрійко потягнув вовка до гаражів:

— "Тату, розпалюй плитку в гаражі, я його тягну. Він дихає, хоча й помирає".

— "Не тягни! Покинь, бо, може, вкусить",— з порога крикнула Андрійкова мати.

— Це ти, сину?

— "Тату, а у вовка вікно є?"

— Вікно? Яке вікно?

— "У лісі, чи де він там живе... Бо йому ж то треба дивитися, щоб не вбили".

Треба полоти гарбузи, кавуни, огірки й помідори.

Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.

До нас на подвір’я прилітають такі гарні снігурі й синички.

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч.

І заспівало все у цім краю гори ріки і смереки.

Дерева трави ріки усе жило в очікуванні весни.

Батько і мати…У долі дитячій треба щоб кривди між них не було.

Ви знаєте як липа шелестить?

Спи дитя моє ти життя моє.

Малюю сонце хату тин і соняхи завмерлі в тиші.

Про щастя здобутеє нами шепочуть зелені жита.

До речі я хотів з вами порадитися щодо одного видання.