Прочитай уривок з Повісті Всеволода Нестайка "Чарівне дзеркальце, або незнайомка з країни сонячних зайчиків"
У лісі панувала тиша. І пташки чогось не співали, і дятел не стукотів носом по стовбуру. Навіть листя на деревах не шелестіло. Мертва, німотна тиша.
Не вперше сварився Вася з Валерою. Не вперше кидав Валера йому жорстокі слова: "Вася, ти мені більше не друг!" Але й мирився Валера завжди перший. Підійде, штурхоне Глечика в плече: "Ну, чого надувся, як сич? Теж мені! Ходімо,я щось придумав ..." І веде Васю у найдальший куток і шепоче йому на вухо про нові свої вигадки. Глечик Валері був потрібний, просто необхідний. Бо ніхто з хлопців так віддано не дивився на Валеру, ніхто так уважно не слухав, ніхто так не захоплювався героїчними його вчинками. І ніхто не прощав йому стільки , як прощав Глечик ...
От і зараз, стоячи у мовчазному лісі і прислухаючись, чи не біжить за ним Валера, Вася вже не сердився на нього за несправедливі слова. І вже шкодував, що втік од нього, що лищив у лісі самого. Адже так справжні друзі не роблять!..