Діагностувальна робота

(1) Бусол, жабоїд, веселик, боцюн, гайстер… Як тільки не називають лелеку в різних регіонах України! А на Житомирщині навіть існує повір’я, що лелеки мають людські імена. Якщо покликати птаха на його ім’я, той неодмінно поверне голову.

(2) Лелек здавна шанували різні народи світу. Вони присвоювали їм магічні властивості.

(3) Слов’янські та балтійські народи віддавна вважали чорногуза символом добробуту й щасливої долі. Тож якщо на сільській хаті з’являлося гніздо, то на родину, яка мешкала в цій хаті, чекали злагода, здоров’я та гарний урожай. Старожили переконані, що лелеки селяться тільки в хороших, працьовитих людей, а домівки злих і лінивих оминають.

(4) Лелеку завжди змальовували добрим героєм у народних казках, легендах. Одна з них цікаво розповідає, чому в лелек чорні крила. Якось у хатині, де жила сім’я з двома немовлятами, сталася пожежа. Лелеки, що мешкали на солом’яній стрісі будинку, заметушилися, почали кликати на допомогу. Батьки працювали в полі, тож не могли побачити, що сталося в їхньому домі. Тоді чорногузи кинулися до обійстя й винесли переляканих дітей із вогнища. Відтоді в лелек червоні ноги та дзьоб. А кінчики крил, обпечені в пожежі, – чорні.

(5) Цікаво зустрічали повернення з вирію лелек у Німеччині. Тут навесні влаштовували гуляння, гамірні святкові походи, дзвонили у дзвони. Учнівству замість уроків читали казки. Юрми безтурботних дітей крокували вулицями, усі веселилися та розважалися. А в Стародавній Греції люди, коли бачили першого лелеку, опускалися на коліна.

(6) У Марокко вірили, що лелеки – це люди, які прилітають з далекого острова прекрасними птахами. А коли вони повертаються пізно восени додому, знову набувають людської подоби. Люди в Туреччині гадали, що лелече гніздо – оберіг від блискавок і пожеж. Вірмени сприймали лелеку як священного, що захищає поля й приносить тепло. А якщо спитати в наших близьких сусідів поляків, то вони скажуть, що ці птахи розганяють дощові хмари.