Діагностувальна робота№ 3 Речення з однорідними членами. Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

У хаті в Мелани було як у віночку: тіняво, зелено, чисто.

Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці.

Від Батьківщини — і клич, і звага, і рання сила, й доля пізня...

Молода сила тремтить і пориває з кожної жилки стебла.

На липах з’явилося свіже молоде пахуче листя.

Одшуміли над Придесенням перші весняні грози, потому настали теплі погожі дні.

Прийде пісня, мов дружна весна, шумовита рвучка голосна.

Якісь солодкі любі спогади та думки колисали його серце.

Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий

І ранкові, й вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання, жаль (М.Стельмах).

Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання – моя Україна

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Прикро було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем

Листки то намагаються ухопитися за гілку, то наче звисають.

Тече Дніпро між кручами уперто розбурханий, нестримний і рвучкий.

Маска ховає обличчя, але не ховає очей.

А Бог же вчить терпіти не ярмо, а лиш труднощі дороги.

Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє.

Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати.

Який ти, світе, теплий і широкий!

Чи не продали б ви, чоловіче, тої ялинки, що росте в нашім садочку?

Мій рідний сину бійся нічиїх,вони завжди безликі і холодні.

Ти наше диво калинове кохана материнська мово.

О слово рідне Орле скутий Чужинцям кинуте на сміх!

Не вам в мережаній лівреї донощики і фарисеї за правду пресвяту стать.

Вставай же, сонце! Слався, дух творчості людської!

Увечері бувало сидимо, задумаюсь, затихну, засумую.

Безперечно осика відіграє вельми важливу роль у народній медицині.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу ,щоб завжди таким багатим був двір.

Тільки, на жаль, качка вже почала старіти, і не всяка їжа йде на здоров’я;

А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці;

Отже, лелека переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до вирію наприкінці серпня.

На щастя, краса не щезла з лиця нашої планети (За Г. Тарасенко).

Ніколи, звичайно ж не було на цьому військовому судні закоханої пари;

Аж тоді Климко зрозумів, що цей солдат, який, очевидно, був чехом, боїться партизанів;

А капітан виявляється, не тільки останнім покидає палубу корабля, він останнім покидає й домівку.

Мабуть, уже не чекав ніякої неприємної несподіванки .

Широкий Дніпре мій, з тобою ми в розлуці (А. Малишко).

Йди в тисячоліття, рідна мово, до сердець і душ людський доходь (Д. Білоус).

На волоссі твоєму, кохана, діадема з проміння цвіте (В. Сосюра).

Чого ж, ти, мовчиш, сивий вітряче? (М. Стельмах).