Cкладносурядне речення

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Вересень далеко відлетів разом із пташками, він повернеться до нас аж через рік.

Річка повільно та ліниво котила свої хвилі, гойдала чайки та маленький човник.

Людське в людині-це найвища цінність.

Ще не вмерла України і слава, і воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Ми збережемо вільну Україну і гордо піднесемо прапор наш.

День спадає, і таємничий вечір рожевою млою тихо спускається з неба.

Річка запінилася і бурхливо несе свої води з гір, шматки льоду раз у раз виринають з того шумовиння.

Місяць утік, небо посіріло, а сонце ще не показувалося на сумному небі.

З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав, і з жахом озирався назад, на полум'я.

Тихий вітерець лагідно подував, і земля мліла від його ніжного цілунку.

Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувались втекти.

Ходить осінь по долині і снує свої сіті.

Дівчина радісно защебетала, прихилилася до бабусі, та враз несподівано замовкла й опустила голову.

Михайло був лагідної і боязливої вдачі, що уникала і боялася всяких голосніших вибухів і воліла терпіти, чим викликувати дальші наслідки.

Починаючи з часів Ярослава, Софія стає важливим культурним центром східнослов'янської держави та вражає своєю красою донині.

У березні весна дарує нам перше дзюрчання струмків та особливий запах набубнявілих бруньок.

Ще над Дніпром не стих весняний вітер і літо не вступило у права.

Запахли яблука в саду проте ще ні одне не впало у траву.

Зірка впала з неба і діти кинулись її шукати.

На козацьких суднах залунала пісня і вітер поніс її морем далеко-далеко.

Минуло тільки два тижні а вже готові до походу в море півсотні добрих чайок.

Місяць зійшов над морем, і скелі, осяяні блідим світлом, стали ближчими, виразнішими.

Прошумів теплий весняний дощик і земля враз ожила, зраділа, покрилася зеленню та квітками.

Соломія приклала до рани мокру холодну ганчірку і Остапові стало легше.

Вигнулось, знялось крило вгору і , пронизане сонцем, упало, а за ним летить друге, третє.

В українській пісні живе душа нашого народу і ніхто не зможе її ні вбити, ні перемогти.

Рано-рано зійшло сонце того дня і палючим та немилосердним було його проміння.

Село лежить тихо, немов приспана дитина, і невиразні у тумані силуети хат теж дрімають.

У цю мить сліпуча блискавка влучила у дерево на вершечку гори, і воно спалахнуло фіалковим вогнем.

Розмножується півонія поділом кущів, та зацвітає після пересаджування на третій рік.

Вийшов на сизу піщану косу і, струснувши воду, знову заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами.

Посеред ріки почувся оглушливий тріск криги... і одночасно розпачливо закричали вершники, провалюючись у воду.

Відчинила вікно...і духмяна хвиля ранкової свіжості, напоєна тонким ароматом яблуневого цвіту, підхопила мене на крила спогадів.

Я слухав рідну мову....й вона лилася, наче струмок.

Життя не має ціни...а воля дорожча за життя.

Морозом скувало степ, а потім довго-довго сипав колючий сухий сніг.

А ліс стоїть нерухомий, і жодний звук не потривожить його сумну тишу.

Минув уже й травень, а дощ і не думав падати.

Яблуні обсипані ніжним рожевим цвітом, і цвіт той нагадує далеке й безтурботне дитинство.

...не хотіли радіти навіть від несподіваного осіннього сонечка.

... сумно поглядали на зажурену і мокру вулицю.

... хмари облягли навколо темної діброви.

... від тієї тихої печалі похилили додолу свої тонкі коси.

Цієї весни рано прокинулась земля, і так само рано прилетіли шпаки.

Літа ніколи не повертаються до людини, проте людина завжди повертається до своїх літ.

Незабаром проліски виглянуть з-під снігу небесними очима, і зрадіє від того чуйне людське серце.

І садила квіти біля вікон мама, щоб краси у світі не було замало.