Читання вголос

Прочитайте уважно текст вголос. Якщо потрібно, не один раз. Після цього сміливо тицяйте "Готово" та переходьте до виконання тесту за змістом прочитаного.

ШПАРГАЛКА

Наш учитель історії в кінці кожного семестру влаштовував щось на зразок письмових екзаменів. Точно ми ніколи не знали, в який саме день це може статися.

Одного разу заходить Олександр Володимирович (так звали нашого історика) і повідомляє, що сьогодні письмова робота про Ганнібала. Мені стало якось не по собі. Про карфагенського героя в мене було дуже невиразне уявлення, тому що Пунічні війни вивчали без мене, під час моєї хвороби.

Мене охопив відчай. І раптом — радість! Зібганий клаптик паперу вдарився об мою потилицю. Якийсь співчутливий друг кинув у мій бік рятівну шпаргалку. Схоплюю її. Розгортаю. Аркушик з двох боків густо списаний дрібним почерком. Не зовсім розумію, де початок, де кінець,— та що там! Ніколи розбиратися й вникати у зміст. Швидше за роботу. В очах мерехтить — нічого не розбираю, що пишу, про що пишу. Тільки б встигнути своєчасно здати вчителеві.

Дзвінок. Черговий вихоплює у мене з-під самого носа зошит, якась фраза застигла на півслові… «Е, нехай,— думаю,— біс із ним: як-не як, а цілих дві сторінки — це теж що-небудь значить».

Перерва. Хлопці збираються групами і починають ділитися між собою результатами роботи. Виявляється, що дехто помилково вказав дату битви під Каннами. Замість 216 року написав 218. Прислухаючись до розмови, я раптом пригадав, що в моїй роботі не було взагалі ніяких дат. Це мене трохи занепокоїло.

А тим часом у моїй пам’яті мимоволі почали випливати окремі слова і фрази, їх зв’язок з Ганнібалом видався мені досить-таки дивним. Чому, наприклад, я згадав про його розмір? Та ще й який розмір — від десяти до двадцяти метрів!..

Обережно починаю випитувати у своїх товаришів, чи не знає хто, який на зріст Ганнібал. Знизують плечима: нікому й на думку не спало писати про такі речі. І тут мені пригадалось, що я вказав і вагу легендарною полководця. Та ще яку вагу — в тоннах! Боже мій, Боже, що я написав!

Наближався день повернення наших робіт. Коли, нарешті, прийшов Олександр Володимирович з величезною різнокольоровою купою зошитів, я жадібно уп’явся в нього очима і з нетерпінням почав чекати, що буде далі. І тут, наче навмисне, учитель викликає то одного, то другого, то третього, тільки не мене. А купа все зменшується й зменшується. Ось уже залишається тільки три зошити, потім два… Дивлюсь, мій лежить останній. Тим часом Олександр Володимирович викликає свого улюбленого учня Бориса Крашанку, передає йому мій зошит і просить зачитати вголос.

Що влаштовував учитель історії для своїх учнів у кінці кожного семестру?

Як звали учителя історії?