Читання мовчки_5 клас

Прочитай уважно цей текст мовчки

Небо було похмурим кілька днів. Але невдовзі знову вийшло сонце і потепліло. Тільки щось сталося з кольорами. Зелений ліс перестав бути зеленим. Дерева зробилися жовтими, золотистими, оранжевими, червоними, бордовими, брунатними і багряними. А небо – синім як ніколи. – Бабине літо – найкращий час для малювання, – казала мама кротенят і роздавала дітям кольорові олівці.

Вони зручно всідалися на галявині зі своїми альбомами і кожен вибирав собі дерево, яке хотів намалювати. Мама виносила контрабас і грала спеціально для дітей. Від низьких звуків маленькі жовті букові листочки відривалися від гілки й повільно летіли вниз…

Згодом під деревами назбиралися цілі купи сухого листя. У сухому листі чудесно бавитися. Навіть просто ходити, щоб воно голосно шурхотіло. Тато-кріт казав, що це прекрасно заспокоює нерви. Але на дітей воно діяло інакше. Бігаючи по листю, кротенята починали нестримно бушувати. Вони перестрибували з купи на купу, запорпувалися в листя і присипали один одного, підкидали листя високо догори і гасали під саморобним листопадом.

Мовчик любив клеїти з листя аплікації. Мудр розглядав найцікавіші листки через мікроскоп. Жужіка з Ержікою придумали робити гірлянди. Всі діти нанизували листя на нитки, і білченята розвішували їх потім на дубі. Через ці кольорові гірлянди, та ще й через горіхи, гриби і грушки, які білки сушили на зиму, голий осінній дуб виглядав як різдвяне дерево.

Потім знову почалися дощі. Дуже холодні й надокучливі. На галявині зібралося так багато води, що перейти її без гумаків було важко.

У таку погоду особливо затишно сидіти в норі та всім разом робити улюблене айвове варення. Вдома було тепло, на печі стояв великий мідний казан, під яким палахкотів вогонь. Тато постійно підкидав дрова. Мама ні на мить не відходила від казана, помішуючи варення довгою дерев’яною ложкою. Діти готували все нові порції айви. Тверді жовті плоди треба було помити, почистити і порізати на дрібні шматочки.

– Мармелейро, – ні з того, ні з сього промовила мама. – Так португальською мовою буде айвове дерево, – пояснила вона.

– Ого! – здивувався Тріскун. – А як тоді буде сама айва?

– Мармело, – не задумуючись, відповіла мама.

– Ого! Цікаво, – продовжував Тріскун, – а варення з айви?

– Мармеляда! – весело вигукнула мама і взялася куштувати своє вариво. Так кротенята дізнавалися все нові й нові слова…

(За твором Тараса і Мар’яни Прохасько «Хто зробить сніг», 353 сл.)