Тест до тексту:
Романтизм в українській літературі
Романтичне зображення життя виникло паралельно з реалістичним ще в глибоку давнину. Виявилося воно в творах різних жанрів стародавніх літератур: в казках, легендах, міфах, ідиліях, пригодницьких повістях і романах, пізніше — в баладах, феєріях тощо. Елементи романтизму могли бути наявними і в реалістичних творах. Назва цього методу з’явилася через багато віків; походить вона від слова “романський”, що вживалося спочатку на означення творів, писаних не латинською, а якоюсь із мов романської групи індоєвропейської родини — французькою, італійською, іспанською, португальською, румунською. У першій половині ХVІІІ ст. в англійській літературі в слово “романський” почали вкладати інший зміст: це щось надприродне, незвичайне, дивне, таємниче.
Під впливом французької революції 1789 — 1794 років у Європі та Америці посилалися антифеодальний і національно-визвольний рухи. До того ж ідеали революції — “ свобода, рівність, братерство” — в буржуазному суспільстві не були втілені в життя. Капіталізм утвердив панування “грошового мішка”, нові форми експлуатації та пригнічення людини людиною, бездуховність, міщанство. Це викликало в прогресивно настроєних колах тогочасного суспільства зневіру, розчарування, неприйняття існуючих порядків. Почалися пошуки нового ідеалу. Однак, гостро заперечуючи сучасний їм лад, передові люди невиразно уявляли собі той державний устрій, який міг би забезпечити щасливе життя всіх громадян. Звідси — занурення у мрійний світ, створений уявою.
У літературі мрія про рівність всіх людей, устремління до справедливості, добра, краси знайшли своє вираження в романтичних творах. У новій європейській літературі творчий метод романтизм почав формуватися в творчості німецьких письменників (Й.В.Гете, Г.Гейне та інших). З часом він поширився й на інші національні літератури, набуваючи в них своїх особливостей. Проте в и з н а ч а л ь н а о з н а к романтизму спільна для письменництва всіх країн — зображення виняткових людей у незвичайних обставинах, показ непересічних подій, найчастіше трагічних (таємничі вбивства, викрадання, чаклування, зрада, розлука тощо).Для цих творів характерна фантастика, взята з місцевого фольклору: фантастичні події, казкові герої, чудодійні предмети, надприродні обставини та ситуації. Національна специфіка виявилася в інших якостях цього методу.
Економічне, політичне, національне гноблення, здійснюване самодержавством, марність надій на рівноправний союз козацької України з царською Росією викликали невдоволення і протест у народних масах та колах передової інтелігенції. Це спричинило захоплення минулим в краю, в якому панували демократичні форми національного життя. Ось чому основною тематикою романтичних творів стало історичне минуле України з її демократичним укладом, козацькою вольницею, звитяжною боротьбою проти зовнішніх ворогів. Проте письменники не цуралися і тогочасної їм дійсності: викривали й засуджували пороки суспільного ладу, захищали скривджений люд, виражали йому глибоке співчуття. Більшість таких творів мали реалістичний характер.
Романтичні твори, як правило, будувалися на конфлікті між людиною і суспільством. Розкриття його в сюжеті давало змогу відобразити світ сильних почуттів героя, показати його винятковість, духовне благородство, здатність до подвигу і разом з тим викрити нікчемність, недосконалість існуючого укладу життя.
Основні герої романтичних творів — козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи), виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури. Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні — русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні.
З літературних родів найбільше розроблялися лірика та ліро-епос. З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка; з інших літератур взято поему, елегію, романс, мадригал тощо. Під впливом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми — історико-героїчну.
Для мови романтичних творів характерне інтенсивне використання багатств уснопоетичної лексики та синтаксису. Тон викладення художнього матеріалу дуже емоційний, схвильований, піднесений, задушевний, урочистий або грізний, палкий. Це досягається інтенсивним вживанням пестливих слів, паралелізмів, символів, різних риторичних фігур — обривів, умовчань, запитань, окликів, поетичних звертань, гіперболічних тропів.
Естетичний ідеал романтизму: відтворене в художніх образах і картинах уявлення письменника про життя, що підноситься над усім буденним, пересічним; людину, виняткову своїми психічними і фізичними якостями, самотню й горду, здатну на подвиг в ім’я щастя народу; гуманні стосунки між людьми, основані на загальнолюдських ідеалах добра, соціальної справедливості, високої моральності.
Часові мережі романтичного напряму в українському літературному процесі охоплює кінець 20-х — 40-ві роки ХІХ ст. Першими творами, що започаткували новий напрям, були поезії П.Гулака-Артемовського “Рибалка” та Є.Гребінки “Човен”. Але провідна роль належить так званій Харківській школі романтиків, — гуртку, засновником якого був професор Ізмаїл Срезневський (З підручника).