Читання мовчки

Уважно прочитайте текст та дайте відповіді на питання.

Спека в джунглях

Спека все дужчала й дужчала, вона витягла із землі останню вологу, поки, нарешті, головна протока Вайнгунги стала єдиним річищем, в якому між мертвими берегами ще пробивалася струминка води. І коли Хаті, дикий слон, що прожив сто, а то й більше років, побачив посеред річки довге сухе синювате пасмо скель, він упізнав Скелю Миру, підняв хобот і проголосив початок Водяного Перемир'я, як це зробив його батько п'ятдесят років тому. Олені, дикі свині і буйволи — всі хрипкими голосами підхопили його заклик, а Чіль, шуліка, кружляв над Джунглями і, викрикуючи та посвистуючи, попереджував усіх мешканців.

За Законами Джунглів, вбивство поблизу водопою після проголошення Водяного Перемир'я карається смертю. Причина та, що пити необхідніше, аніж їсти. Кожен у Джунглях може якось перебитися, коли не вистачає дичини; але вода — це вода, і коли залишається тільки одне джерело, всяке полювання по сусідству з ним припиняється, тому що мешканці Джунглів ходять туди тільки пити. Звичайної пори, коли води багато, ті, хто приходять напитися до Вайнгунги чи в інше місце, ризикують життям, і цей ризик є одна з насолод нічного життя. Спуститися так, щоб не зашарудів жоден листочок; по коліна бродити у воді, шум якої заглушає будь-який шелест; пити, щохвилини озираючись і напружуючи всі м'язи, щоб на випадок тривоги одчайдушно плигнути; валятися на піщаному березі і, досхочу напившись, повернутися з мокрою мордою до захопленої зграї — все це до нестями приємно молодим оленям з блискучими рогами і, головним чином, тому, що вони знають: Багіра і Шер-Хан кожної миті можуть кинутися на них і розірвати. Але тепер ця гра життям закінчилася, і мешканці Джунглів — тигри, ведмеді, олені, буйволи і дикі свині,— голодні, ослаблі, приходили до висохлої річки, пили каламутну воду і, неспроможні йти далі, лягали тут же.

Олені й дикі свині блукали цілий день, шукаючи чого-небудь поживнішого за суху кору і зів'яле листя. Буйволи не знаходили болота, де можна було б освіжитися, і зелених сходів, щоб там нишком попастись. Змії поприповзали з Джунглів до річки, сподіваючись спіймати яку-небудь заблудлу жабу; вони обвивалися навколо мокрих каменів і навіть не кусалися, коли дика свиня, риючи землю, зачіпала їх рилом. Усі річкові черепахи давно вже поїла Багіра, найспритніша з ловців, а риби позаривалися глибоко в твань. Тільки Скеля Миру тяглась уздовж обмілини, мов довга змія, і стомлені хвильки шипіли, висихаючи на її гарячих боках.