"Чому сова не спить вночі" (казка)

1. Перш ніж прочитати казку, опрацюй словникові слова

«Чому сова не спить уночі»

Словникова робота

Не бешкетуйте - не балуйтесь.

Чепурна - охайна

Млин – споруда для розмелювання зерна на борошно або крупи.

Оселя – хата, будинок.

Чатує – охороняє, стоїть на чатах.

Горище – простір між дахом і стелею.

Причаїлись – намагалися бути непомітними.

Прудкі – швидкі.

Чатує – охороняє.

Осокір – дерево.

2. Прочитай казку.

На горищі старого млина жила сова. Було у неї двоє маленьких совенят – у жовтому пухові, з круглими, як ґудзики, оченятами. Що вже тішилась сова своєю малечею! Під крила їх ховала, дзьобиком пестила, пісень співала. Вночі із совенятами хатину прибирала, щоб чепурна на ранок була.

Якось сова полетіла на полювання, а малим сказала:

-Сидіть тихенько, не бешкетуйте, бо звір із гострими зубами, прудкими ногами й довгим хвостом прийде…

Совенята спочатку тихо сиділи, але згодом захотілося їм своїми оченятами на того звіра із гострими зубами, прудкими ногами й довгим хвостом подивитись. Нахилилися вони з горища та й попадали, ніби грудочки, між каміння старого млина…

Причаїлись – ні живі ні мертві.

Прилетіла мати – сова, а дітей у хатині нема. Що вже не гукала, як уже не кликала….

Не озиваються.

Вже й ніч крила розпустила, а совенята все між каміння сидять і тихенько плачуть.

Сіла сова край горища та й собі залилася гіркими сльозами:

- Що мені робити? Де вас шукати?...

- За ніч сова з горя посивіла.

А як прокинулося вранці золоте сонце, як позолотило горище , раптом озвалися малі совенята:

- Матусю!.. До нас звір з гострими зубами, прудкими ногами і довгим хвостом підкрадається.

- Не кричіть, не пищіть, - сказав дивний сірий звір, що мав хвоста, схожого на шило, - все одно я вами буду снідати….

- Ма-ту-сю-ю! – ще голосніше закричали совенятка.

Почула сова, кинулась на ті голоси вниз. Ледве встигла угледіти, як від її діток у дірку майнула миша.

Невдовзі совенята повернулись до своєї оселі.

Мати – сова нагодувала їх, повкладала спати, та й сама задрімала. Коли ж прокинулася - над старим млином знову розпростерла свої крила чорна ніч.

Спить річка. Сплять осокори й верболіз. Заснула у верховітті дерев чорнокрила ніч. Тільки мати – сова не спить, чатує сон своїх діточок. І сама сива, мов з туману.

З того часу вночі сова не спить.