Будова тексту

Я дуже люблю ліс. Коли я потрапляю туди, то ніби опиняюсь в чарівному царстві, дивному і загадковому світі, де все живе за іншими законами. Навіть плин часу тут інший. Чарівниця-осінь розфарбовує гілки червоними, багряними та золотими мазками. Щедрою рукою розкидає вона яскраві кетяги горобини та калини по освітлених холодним сонцем лісових галявинах. Я дивлюсь навкруги і з замилуванням бачу на гіллі тоненький сріблястий візерунок павутиння, який поблискує діамантовими краплинами вранішньої роси. Тендітні травинки тремтять від подиху вітерця, марно сподіваючись зігрітися в останніх променях оманливого осіннього сонця. Коротке бабине літо — відгомін літнього тепла. В цей час природа ніби завмирає, сподіваючись затриматись на межі буття і небуття. Та кришталево-прозоре синє небо — перший провісник наближення зимового снігу. Всі звуки стають глибшими і більш гучними в цій байдужій блакиті.

Осінній ліс викликає в мене відчуття світлого суму, адже шаленство фарб — це лише останній сплеск життєвих сил перед довгим зимовим сном.

Осінь— найчарівніша пора року. Природа спеціально обирає найбільш яскраві та соковиті фарби, щоб потішити око перед довгим зимовим чорно-білим сном. Це особливо помітно в осінньому лісі.