БСР (безсполучникове)

У небі місяць лине, одцвітає вечір, у лузі на калині соловей щебече.

Дрімають скелі, і чорні сідала піній застигли у тиші.

Перемагаючи гострий біль, Черниш повернувся до сусіда обличчям.

Мої два сини на тій стороні, та і твій там воює.

Дівчина, чорнява та рум’яна, як калина, встала, щоб вискочити на берег.

Кущі терну й черемхи на схилах берега були вже вкриті білим цвітом, як памороззю.

Тільки над берегом Бугу біліла сріблом смуга піску, а там далі слалися зелені луки, вкриті травою.

Коло самого дому, під вікнами, росли кущі жовтої акації, купи мальви.

Цвітуть бузки, садок біліє і тихо ронить пелюстки.

Коли починається смерть культури, натає культурна смерть.

Йдемо вдвох: тут для гучних компаній не місце.

Несуть пани єсаули козацькую збрую: литий панцир порубаний, шаблю золотую, три рушниці-гаківниці і три самопали.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, і вірна любов.

Дощило скрізь: над яром, над болотами, над лісом.

Порозцвітали гарно квіти: нагідочки, красолі і мачок.

Лилась пожежі вулканічна лава стояли в сивих кратерах сади.

Тріщи не тріщи минуло Водохреща.

Вовки зимою виють близько людського житла мороз збільшиться.

Микола пізнав дівчину й не впізнав вона була не вербівська.

Остап знемігся і зовсім розхворівся його палила гарячка.

Оглянуся назад ледве видно в туманах стежину.

Доріг немало я люблю одну.

Широка річка спокійно дрімає в легкому тумані чорне небо безперестанку сіє росу.

Я сьогодні забарилась батько занедужав.

Оглянуся назад ледве видно в туманах стежину.

Сіяв дрібненький дощик темрява знов стала густішою.

На дівчині була дуже бідна одежа рукави на сорочці були ледве поцяцьковані полівкою та маленькими блідими зірочками.

Повіяв вітер по долині пішла дібровою луна.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Позичиш мені грошей намиста доброго куплю.

Підіймаю в осіннє небо очі і бачу летять журавлині ключі.

Світили зорі з вишини вбрання ритмічно шелестіло.

Чайка сіла на воду чекай доброї погоди.

Раду ожив перший він підняв руку і важко спустив на її плече.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні й розкидає кругом.

Сном блакитним заснули поля одягла білу шубу земля.

Багато пташок теж мирно і дружньо щебече лише заздрісний ворон викрикує в темному ярку.

Весна вдягла у зелень віти в дуба уже курличуть в небі журавлі.

Холодний розум підказував злістю не допоможеш.

Півень хвоста волочить незабаром випаде сніг.

Над озером присмерк і пісня тополі спокійно шумлять молоді комиші

Не вчитель приганяє учня до діла сам учень повинен обрати для себе роботу.

Я мало не засміявся прізвище немов прилипло до людини.

До мого вікна підійшла весна розтопилася на шибці квітка льодяна.

Кличуть нас у мандри океани бухту спокою облизує прибій.

Поглянь у землю падає насіння і умирає задля воскресіння.

Без любові зав’януть квіти стане сірим безликим світ.

Журавель прилетів незабаром лід зійде.

У пробуджену ниву лягають зернини у своє лоно приймає їх тепла рілля.

Багатому щастя убогому трясця.

Під вікном з’явились проліски біленькі крокуси вже зацвіли малі.

Вискочила вона надвір й бачить лежить дід посеред обійстя на купі соломи та чумацьких пісень виспівує.

У небі зорі заблищали розлилася скрізь пітьма.

Стоять дерева білі й дивовижні ще й пташечка так весело співає.

Уранці чути грім увечері піде дощ.

Зозуля кує на сухому дереві чекайте морозів.

Убиті лежали в різних позах у снігу виблискували стріляні гільзи.

Мені снилось я мельник старого млина.

Світить у блакиті сонце свіжістю дихає озеро.

Недавно тут гойдалися жита тепер стерня лелеці ноги коле.

Нагнав жінку якусь по дорозі везла з дівчинкою возик із мішком од млина.

Надворі скаженіє буря вітер гуде і жалібно в комині виє.

Бійці заніміли вражені так незвичайно моторошно й дико вирвалась та пісня серед цієї крові вогню й загального напруження.

Біла хата дрімає в затишші доколисують день ясени.

Бiля куреня сушився сак вiн пахнув зiллям i рибою.

На мовчазних спрацьованих крилах вітряка зависла хмарина недалеко вiд них засумував перепел.

У житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею.

Глибокий сніг у січні будуть дощі влітку.

Ген-ген туман густий уже огортає наміткою діброви з чола твого мов хвилі ті шовкові розсипались під промінь золотий.

Пiд вечiр пiдбилося жито у дрiмотi сивiє вiтряк.