Безсполучникове складне речення

Опівдні сонце пригріло так, що в степу заструмувало марево.

У полі стояла тиша, з улоговин тягло нічною росяною мрякою.

Десь далеко в Чорному яру шуміли весняні води, і той шум був із якимось особливим сердитим сичанням.

З вузьких провулків темрява відкочувалася на приташанські луки, залишаючи після себе дрібну росу на землі.

Сизе небо дихало грозою, що проходила десь у напрямку Ворскли, далеко над степом бродили кошлаті хмари.

Лелеки, що не вмістились на хаті, повсідались на ясенах, на грабах.

Покращало кругом, посвітлішало, та й весни наче добавилось, і люди якось змінилися: зустрічають одне одного, силкуються впізнати, але ледве впізнають.

Темнів на пагорбах пожовклий ліс, а над лугом довгими сивими смугами повис холодний туман.

Лось прокинувся й нащулив вуха: у вогкому струмені вітру долинав сухий, різкуватий звук.

Гілля молодої вишні рясно обнизали снігурі, наче то вишня взимку зацвіла жаристими квітками.

і заграє раптом проливним дощем.

щоб листопад-царевич завітав конем.

і холодні ранкові приморозки лякають сад.

у безлистому садочку буде сум і щем.

а листопад уже завтра засіче дощем.

нічка сни чарівні нам несе.

обгорнули вологою квіти, дерева й кущі.

але сонячне проміння швидко висушило довгоочікувану вологу.

щоб кожна квітка вдосталь напилася прозорого нектару.

і прокидаються квіти в садку.

Десь неподалік захрустіла гілка – я різко обернувся й побачив гидкого чоловіка, схожого на розбійника.

Місяць неначебто висвітлював своїм сяйвом не лише самі речі, але й їхні приховані, потаємні душі.

Над щитом – гостроверхий гребінь із дубових паль, а округ хутора – годящий вал.

У далекому кінці каплиці сяяв престол, обставлений срібними та золотими свічниками.

З Високого замку знову загриміли гармати, ратушу й театр обсипано бомбами.

Мені здається: серед поля колос гойдається та пташка десь дзвенить.

За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка.

Коротка та літня нічка була, і сон був короткий.

Десь внизу засичала, заклекотіла вода, мов щось важке і живе покотилось по трубі.

Тут цвіте бузків огонь, тут од квітів біло, синьо, тут місцина журавлина.

Передвечірній морок раптом розвіявся – промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дах сусіднього будинку.

Люди спілкуються за допомогою емоцій, не вміючи ними керувати.

Повітря ніби м’якшало, почав падати пухнастий сніг.

Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум’ям і димом, потрясаючи ревом пустелі й нетрі та вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон.

Пізно ввечері голосно співає хатній цвіркун завтра буде тихий, безвітряний день.

Зробив добро для тебе чоловік ти вдячний будь йому повік.

Лобода наливався гордощами ось де вивчати життєвий рівень!

Ураз у дверях зашурхотіло ластівки одна за одною влітали до стодоли.

Танули сніги висихала земля стаючи з чорної сірою та репаною.

І ось тільки тепер відчула вона незбагненну тривогу щось занепокоїло і знітило її.

І мені раптом прийшла до голови божевільна думка всі ці автомати живі істоти.

Раннього морозяного вечора дружно розспівалися півні чекай відлиги.

Зілля плутало ноги коням навколо все більше сутеніло.

Воно й зрозуміло на битій стежці трава не росте.

У моїй душі безсмертний дух народів у моїй душі енергія століть.

Рада б зірка зійти чорна хмара заступає.

Я завжди говорив уся справа в грамотно вибраному творчому кредо.

Кульбаба зацвіла ранньою весною літо буде коротким.

Вітер з гілки зірве листок той у вирій калюжний скотиться.

та ще й корабельні співучі снасті вплітали до нього свій голос.

і корабельні співучі снасті вплітали до нього свій голос.

до якого вплітали свій голос корабельні співучі снасті.

до нього вплітали свій голос корабельні співучі снасті.

Лунали пісні виступали танцюристи демонстрували своє мистецтво аматори драматичних колективів музиканти.

Небо осіннє мов квітка марніє сохне стерня затихають лани.

Як у дитинстві спиться я лечу.

Ластівки літають високо завтра нічого не буде.

Блищали од сонця стерні й ковила понад шляхом сріблилася важка обвішана разочками роси павутина.

Бувають дивні на землі діла серед зими черешня розцвіла.

На кручі росте висока кропива червоніють квіти будяків.

кому;

крапку з комою;

двокрапку;

тире.

Лось звівся тепер його постать чітко вималювалася в удосвітніх сутінках.

Нас кличе в мандри дорога нам грає чарівна струна.

Оце деревце найрідкісніше з нього родили сортові налиті червоним світлом яблука.

Узимку ліс без вітру шумить бути хуртовині.

Нічка крила опустила ліс і поле полонила.

Шалена повітряна хвиля гойднула тюльпани викинули вони із себе гіркі краплі й захитали головами.

Стежечка спершу ледь бовваніла сніг був наче притрушений попелом.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Зимова діброва почорніла настане відлига з вітром.

Важливо пам’ятати людина має бути щирою привітною.