Безсполучникове складне речення

Через єдине невеличке віконце скупо просвічувалось небо, але на горищі було світло (Ю. Збанацький).

Уже відспівав свою мелодію на вербовій сопілці березень і поплив з гір у доли швидкими потоками (Ф. Мамчур).

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень - не з твосї величі.

Єпіфаній слухав щораз то більше впевнену і вірою пройняту мову гетьмана і відчував, як у душі проколюється паросток надії.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле (М. Коцюбинський).

Глянеш на небо - небо високе, глянеш на хмари - хмари летять (П. Тичина),

Сьогодні особливо звабно темніли на приполах оскубини гречки, легка наморозь пирію стелилась у долинах, молода конюшина між карячкуватих дубків кликала в лісосмугу (В. Дрозд).

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Ось рипнули двері, з хати вийшла жінка, начепила на ключку журавля відро.

Між уликами зеленіла трава, синіли дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під тином червоніла, ніби кров’яні краплі, червона смілка (І, Нечуй-Левицький).

Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться берези, плаче і посміхається крізь сльози осінь (М. Стельмах).

Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск, туя дурманить своїм запахом.

З усього відчувала, сьогодні має статися щось важливе (І. Цюпа).

Вітри вщухли - розіп'ялися хрестами вітряки.

Прийшла любов непрохана й неждана: ну як мені за нею не піти (В. Симоненко).

Гули бджоли: щебетало птаство (А. Тесленко).

На квартирі було затишно топилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи .

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів (Леся Українка).

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно (М. Олійник).

І диво дивне сталося з ним совість заговорила! (А. Іщук).

Вітер дихне пшениці ворухнуться розкішні вусом шелесне ячмінь, похитнеться, встає.

Тут все говорить із прадавніх пір тут вічність диха тихо серед rip.

Літаки спустилися нижче в повітрі завили бомби.

Розкажу тобі думку таємну дивний здогад мене обпік я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік (Л. Костенко).

У морозну ніч хлопець іде селом, на снігу синіють примарні тіні (І. Драч).

Бухта була відносно спокійна, на ній лише пінилися дрібні хвилі (М. Трублаїні).

Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди (Леся Українка).

Болючим поглядом Богдан проводить санітарний ешелон і неждано скрикує, в останньому вагоні біля відкритого вікна вій бачить засмучену Оленку (М. Стельмах).

Ще промені сонячні салять, досвітні вогні вже горять (Леся Українка).

Все тоне у безумній черемшині, все пахне молодістю і життям (М. Рильський).

Співає день, співають клени, лопоче сонячна стріла (Б.-І. Антонич).

На сонці ясени горять, спадають ягоди з шовковиць(М. Рильський).

Двокрапку.

Крапку з комою.

Тире.

Кому.

Цілу ніч у пригороді йшла тихо, але й безупинно робота, насипались землею лантухи, плелися тури з верболозу і набивалися глиною.

Сонце світило на київські гори; золоті верхи сяяли й неначе горіли.

Кругом Києва в долині зеленів густий ліс, синів за Дніпром, ніби повитий сизим туманом, бір..

Проскурниця посадила Мелашку вечерять, вона й ложки не вмочила.

У Кайдашевій хаті стала мирнота, свекруха помирилась з невісткою.

Кайдаш підвів очі й глянув на комин, на шию коло комина, під шиєю була дірка на піч.

Тільки Кайдашиха не ходила до Мотрі, сліпе око навіки загородило їй стежку до неї.

У церкві було тьмяно і сумно, одна лише лампадка миготіла перед образом пречистої матері, освічуючи стиха її лагідний образ і граючи блищиками на срібній ризі